Курси НБУ $ 41.65 € 43.72
Розвіднику вдалося втекти із російського полону та повернутися до своїх

Увесь бойовий шлях Вадима пов’язаний із розвідкою.

Фото – 58-а МпБр ім. І. ВИГОВСЬКОГО.

Розвіднику вдалося втекти із російського полону та повернутися до своїх

Окупанти хотіли розстріляти полоненого, але згодом використали його як живий щит

Розвідник із 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Вадим (із позивним «Вадос») зумів утекти з полону, повернутися до своїх і продовжити бій із окупантами. Історію Вадима розповіли на сторінці його бригади у Facebook.

До війни Вадим працював на тютюновій фабриці. Та в лютому 2022-го року пішов захищати Батьківщину. Весь його бойовий шлях пов’язаний із розвідкою. Фаховість і досвід, помножені на силу духу та сміливість, допомогли «Вадосу» вийти живим і навіть неушкодженим із майже безнадійної ситуації.

«Це сталося в серпні цього року. Ми прикривали трасу поблизу міста на Донеччині, – розповідає Вадим. – Противник почав штурм у половині п’ятої ранку. Техніка пішла на нас нахабно – по прямій, через поле. На швидкості прорвалася впритул до наших позицій. Зав’язався бій, в якому ворог чисельно переважав. Я бачив, як мої побратими помирали, але не здавалися і не тікали. Мене контузило, потім щось вдарило в спину, в броню. Я знепритомнів. Приходжу до тями – наді мною стоять росіяни. Як потім з’ясувалося, саме росіян там було лише четверо, всі решта – буряти. Росіяни наголошували, що мене потрібно розстріляти. У них, ніби то, наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – це, мовляв, «помста за Курськ». Мене врятував один бурят, який не дозволив цього зробити. Згодом я зрозумів, що це був зовсім не акт гуманізму, просто вони хотіли скористатися мною як живим щитом, щоб підійти до наших позицій».

У росіян був наказ – страчувати на Донбасі всіх полонених, – це, мовляв, «помста за Курськ».

За словами Вадима, його почали допитувати за стандартною схемою: звання, підрозділ, чисельність, розташування позицій. Він збрехав, що мобілізований, на позиції лише два дні, нічого не знає, – привезли, викинули. Якби окупанти дізналися, що перед ними – розвідник, то убили б негайно.

«З мене зняли «бронік», каску, зв’язали спереду руки і наказали йти у напрямку наших позицій, а самі йшли слідом, метрів за три. Я йду і думаю: може, накинутися на того, хто ближче, схопити за горло, і нехай доля вирішує. Але тут починається обстріл, причому, криє їхній же міномет. Вони намагаються зв’язатися по рації, аби припинили вогонь. Щось у них там не виходить, і ми продовжуємо рухатися, періодично залягаючи. Росіяни кажуть: «Тобі лягати не потрібно, просто присідай». При цьому самі після кожного вибуху падають обличчям у землю і не бачать, що діється навкруги», – каже Вадим.

Розвідник вирішив тікати.

«Я розумів, що шансів – дуже мало, адже якщо дійдемо до наших окопів, то все одно вб’ють у перестрілці. Тут думка почала працювати продуктивно: утікати потрібно, коли будемо близько до дерев. І от під час чергового вибуху міни, коли всі впали й позакривали голови руками, я підскочив і побіг в напрямку посадки. Через кілька секунд почув над головою свист куль. Перечепився через якусь гілку, впав, зверху пройшла черга. Підхопився, знову побіг, знову впав, і це знову мене врятувало. Поки біг, розгриз скотч, яким було зв’язано руки. Врешті-решт добрався до наших. Кричу: «Дайте мені кулемет!». Хлопці не можуть зрозуміти, хто я взагалі такий – без броні, без зброї. Почався бій. Я роздобув собі автомат і почав відстрілюватися від тих, хто ще недавно брав мене в полон», – пригадує розвідник.

Вибратися з позицій до свого підрозділу вдалося лише вночі. Як з’ясувалося, Вадима вже ніхто й не чекав, – думали, що загинув.

Надія КАРБУНАР

«Багато хто після мого полону каже, що я народився у сорочці», – усміхається Вадим.
«Багато хто після мого полону каже, що я народився у сорочці», – усміхається Вадим.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Реклама Google

Telegram Channel