Мене дуже зацікавили публікації про виховання наших дітей, зокрема, матеріал під заголовком «Який приклад ми подаємо дітям?»...
Мене дуже зацікавили публікації про виховання наших дітей, зокрема, матеріал під заголовком «Який приклад ми подаємо дітям?». Не засуджую автора пані Оксану в тому, що не назвала своє справжнє прізвище. Їй, мабуть, добре відомо, що означатиме потрапити у немилість вчителів, маючи сина-випускника. Тож і я не називаю свого прізвища. Не думаю, що мій лист буде надруковано, але все ж пишу з надією, що його прочитають і щось таки зміниться у наших дитсадках і школах
Світлана Петрівна
Спілкуюся з батьками, маю їх підтримку. І повинна сказати - усе, що в дитсадках і школах відбувається, прикривається місцевими чиновниками і чиновниками з відділу освіти. А всі знають, що випускні в нас розпочинаються не з четвертого класу, а з садочка. Випускається група шестирічних дітей і тоді починаються випускні з усіма їх атрибутами - «солодкий стіл» для дітей, а в сусідній кімнаті (зазвичай, у приміщенні дитсадочка) - справжній бал для батьків і вихователів. А діти це все знають і бачать. У багатьох школах не вистачає класних кімнат, тож першокласники вчаться у дитсадку ще рік. Після закінчення першого класу ще один випускний - діти уже залишають дитячий садочок і йдуть у школу: чим не привід для свята? Немало батьків є противниками цих безкінечних випускних. Але хіба підеш проти більшості. Нікому не хочеться бути «білою вороною». Саме таке ставлення до тих батьків і дітей, які не приходять у таких випадках з вином, тортом чи солодощами у день народження. Кажу це з власного досвіду: дітей ділять на тих, чиї батьки заохочують вихователів, і тих, хто не носить подарунків, я б сказала, подачок. Теперішні діти усе розуміють і відчувають, роблять висновки з того, що говорять вихователі й працівники садочка, і як вони діють. А потім ми хочемо, щоб у нас звідкілясь взялася непитуща молодь, коли діти ще в садочку беруть з нас приклад. Піде дитина в школу і їй, буває, важко пояснити, чому після чергового застілля у тій же школі не вчитель веде велосипед, а велосипед «веде» вчителя. Про який приклад тут може йти мова. Коли в когось з директорів ювілей, то неодмінно в школу приїжджає делегація з відділу освіти на чолі з профспілкою. І не обходиться без застілля в їдальні. А перевірки, відкриті уроки і т. д. закінчуються накритим в шкільній їдальні столом. Пані Оксана права, говорячи про те, що у школярів залишаються спогади не стільки про уроки, як про святкування їхніх «наставників» у їдальні. А коли чиїсь батьки вкажуть на це керівникові, то такій дитині не позаздриш, мабуть, тому й мовчать. Наша молодь така, яку ми самі виховуємо. Не звинувачую у цьому лише школу. Перші уроки «тверезості» діти-дошкільнята отримують від своїх батьків, вмочуючи пальчик у чарку горілки. Хіба раніше дитина сідала за стіл з дорослими, де була горілка? Я пригадую, що за часів мого дитинства ми ніколи не були присутні навіть при розмові дорослих, не говорячи про застілля. А тепер? Коли село святкує весілля, то половина гостей - діти. І хоч вони часом не наливають собі спиртне, та чокаються, як дорослі. А окремі й спиртним не гребують. І на це спокійно дивляться батьки. Переконана, що науку застілля підтримують і ті батьки, які святкують день народження свого школяра, ставлять дітям на стіл вино. А потім за батьківські гроші іменинник веде гостей у бар на морозиво (а чи тільки?). Чому ж тоді всі мами хочуть бачити своїх синів незалежними від алкоголю, де взятися непитущим чоловікам, про яких мріють чи не всі дівчата? Прикро, коли випивка стає нормою, боюся, що минуть роки і наших внуків будуть виховувати такі ж вчителі. Яке ж майбутнє тоді жде Україну? Ківерцівський район.
