Чи обов’язково обирати під час хрещення друге ім’я дитині? Відповідь волинського священнника

Останніми роками серед батьків поширилось бажання давати дитині при хрещенні «друге ім’я» – часто ім’я святого, відмінне від того, яке дитина вже носить у миру. Дехто вважає, що це забезпечує особливий духовний захист або навіть оберігає від вроків. Але чи справді Церква цього вимагає?

 І чи є в цьому глибокий сенс, чи радше – популярна традиція, що прийшла до нас із Заходу?

Останніми роками серед батьків поширилось бажання давати дитині при хрещенні «друге ім’я» – часто ім’я святого, відмінне від того, яке дитина вже носить у миру. Дехто вважає, що це забезпечує особливий духовний захист або навіть оберігає від вроків. Але чи справді Церква цього вимагає? І чи є в цьому глибокий сенс, чи радше – популярна традиція, що прийшла до нас із Заходу?

Православна традиція знає випадки, коли людині дається ім’я на честь святого під час хрещення. І це ім’я – не «друге», а власне християнське ім’я, яке людина отримує раз і назавжди в Таїнстві.

Якщо батьки вже назвали дитину ім’ям святого, яке є в православному календарі, то додаткове ім’я абсолютно не потрібне. Церква не вимагає подвійних або «захисних» імен.

У минулі століття на наших землях було цілком звично, що дитина отримує одне-єдине ім’я з яким і живе, і молиться та згадується в церковних молитвах. Таким чином, друге ім’я – це не обов’язок, а виняткова ситуація, коли мирське ім’я не має відповідника в церковному календарі.

Православне вчення однозначне: захищає не ім’я, а благодать Святого Хрещення і життя в Церкві. Немає жодного догматичного або богословського обґрунтування, що подвійне ім’я дає якусь додаткову «духовну броню».

Святі Отці одностайно підкреслюють, що справжній духовний захист дитини ґрунтується не на зовнішніх звичаях чи забобонах, а на живому зв’язку з Богом.

Християнська традиція бачить основу безпеки й духовного здоров’я дитини у чотирьох головних джерелах:

– Благодать Святого Хрещення та Миропомазання. Під час хрещення дитина «народжується згори» (Ів. 3:5) і входить у Церкву як у духовну сім’ю. Святий Кирило Єрусалимський навчає: «У водах Хрещення душа омивається, а Дух Святий запечатає її печаттю невидимого захисту».

Миропомазання дарує людині благодатні сили Духа Святого, які супроводжують її протягом усього життя. І це не символ, і не обряд, а реальна дія Божої благодаті, що захищає дитину від темних впливів, нечистих помислів і всього того, що може шкодити її душі.

– Молитви батьків. Святитель Іоан Золотоустий особливо наголошував на силі батьківської молитви: «Немає на землі такої твердині, як мати, що молиться за своїх дітей».

Молитва батька та матері – це духовний покров, який щоденно огортає дитину. Навіть коли вона ще не розуміє слів молитви або не може молитися самостійно, батьківська любов, звернена до Бога, стає для неї справжнім щитом.

Ангел-охоронець – це не образ чи метафора, а реальна духовна істота, котра супроводжує дитину протягом усього життя у захисті від небезпек.

У пастирській практиці часто бачимо: діти, за яких батьки регулярно моляться, виростають значно спокійнішими, врівноваженішими, відкритішими до добра. Це – не магія, а дія Божої благодаті, викликаної щирою вірою.

– Життя у вірі та участь у Таїнствах. Святитель Василій Великий писав, що дитина, яка зростає у церковному середовищі, «живе у світлі Христовому і не боїться темряви».

Духовний захист дитини укріплюється, коли вона приходить до храму разом із родиною, причащається Тіла і Крові Христових, з дитинства чує молитву і Слово Боже.

Таїнства – це не символічні традиції, а джерело благодатної сили. Причастя особливо має величезний вплив: воно очищає, освячує і зміцнює духовний імунітет. Святий Ігнатій Богоносець називав його «ліками безсмертя».

Тому найкращий захист дитини – не оберіг чи додаткове ім’я, а регулярний досвід молитви та участі в церковному житті.

– Ангел-охоронець. Православна Церква вчить, що кожна людина від моменту хрещення отримує Ангела-охоронця. Про це згадують як Святе Письмо (Мф. 18:10), так і Священне Передання.

Святий Єфрем Сирин писав: «Ангел стоїть поруч і не відходить, поки людина сама не віддаляється від Бога».

Ангел-охоронець – це не образ чи метафора, а реальна духовна істота, котра супроводжує дитину протягом усього життя у захисті від небезпек, у наверненні від зла та натхненні до добрих справ, підтримці в скорботах.

Багато святих свідчили, що ангели мають особливу любов до дітей, бо їхні серця ще чисті й незлобливі.

Так, ім’я святого має значення тоді, коли дитина виховується в любові до цього святого і наслідує його приклад, а ім’я саме по собі не є «амулетом». Православ’я відкидає магічне мислення, й імена не працюють як талісмани.

Звідки прийшла «мода» на друге ім’я? Така практика справді більш характерна для католицької та протестантської традицій, де хресне ім’я часто використовується як конфірмаційне, а мирське – залишається окремим.

У західній традиції християнства з часів Середньовіччя існував звичай мати кілька християнських імен, проте це ніколи не було частиною православної духовної культури.

У православ’ї ім’я святого не приховується і не дублюється – воно вживається у всіх молитвах і церковному житті людини. Якщо ім’я «західне» або сучасне, священник просто допомагає батькам підібрати святого покровителя, ім’я якого співзвучне або близьке за змістом до мирського.

Давати ім’я дитині при хрещенні – це не про моду чи забобони, а духовний акт, у якому дитина отримує ім’я свого небесного покровителя й входить у Церкву Христову.

Друге ім’я не є обов’язковим, не має магічної сили й не захищає само по собі від темних сил.

Головне завдання батьків – виховати дитину в любові до Бога, у вірі та добрих справах. Бо, як казав святий Іоан Золотоустий: «Ім’я святого шанує той, хто наслідує його життя».

Протоієрей Ігор Андрес ВЕРЕТКА КАЗМІРЧУК, настоятель храму Волинської ікони Божої Матері села Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Святого Апостола Андрія Першозванного села Верхівка Луцького району Успенського деканату.