Сальвадор Далі та Гала – жінка-свято. Історія на вечір

Хворі вилікувалися, але підчепили ще більш фатальну хворобу… кохання

А дещо раніше двадцятирічна дружина земського засідателя Антоніна Дьяконова тікає від чоловіка, вступає в цивільний шлюб із адвокатом Дмитром Гомбергом і народжує від нього чотирьох дітей, причому другою 1894 року (за 10 років до Далі!) народжується донька Олена.

Проте ця дівчинка залишилася в пам’яті сучасників не як Олена Гомберг, хоча й мала прізвище законного чоловіка матері, яка до того ж дала доньці домашнє ім’я Гала. Тож звичне нам поєднання Галина Дьяконова – насправді дві помилки з двох можливих, та всі вже звикли.

Навчалася вона в жіночій гімназії Брюхоненка. У ранній юності в Гали відкрився жах тих часів – сухота, і її відправили до швейцарського санаторію, де лікував свої легені й син багатого французького торговця Ежен Грандель. Хворі вилікувалися, але підчепили ще більш фатальну хворобу – закохалися одне в одного. Ежен у захваті від усього, що має стосунок до його симпатії, зокрема й від імені, – він вимовляє його з наголосом на останньому складі («гала» французькою – свято). До москви вона не повертається – їде разом з Еженом у Париж.

Батько спочатку рішуче заперечував проти їхнього шлюбу, але розумна Гала написала кілька проникливих листів матері Ежена, схилила її на свій бік, і 1917 року Ежен та Гала одружилися. Тож ніяка вона не емігрантка, як пишуть багато хто, – звичайна репатріантка. На той час Ежен уже видає свою першу збірку віршів, яку й підписує тим ім’ям, під яким ми всі його знаємо, – Поль Елюар. Теж, до речі, сюрреаліст, один із найвідоміших.

Жили вони, як сюрреалістам і личить, – ненудно. Доньку Сесіль практично ігнорували (перед смертю Гала категорично відмовиться побачитися з нею). Відомий художник Макс Ернст (навіть не сюрреаліст, експресіоніст якийсь, якщо взагалі не дадаїст) певний час жив у їхньому будинку на тих самих правах, що й Маяковський у будинку Бріків, додатковим чоловіком, і ніхто цього не приховував, усі були задоволені. Родині Елюара це не загрожувало. А от запрошення Далі з’їздити в гості до нього в Кадакес сім’я Елюара не пережила…

В екстаз його приводила пухка спина… Адольфа Гітлера

Знайомство було для Далі шокуючим і змінило в ньому дуже багато, до того ж вельми суттєво. Луїс Бунюель згадує: «…навіть замолоду він не був бабієм та насміхався з друзів, які захоплювалися жінками. Невинності його позбавила Гала. Після чого він написав мені на шести сторінках чудового листа з описом радощів плотського кохання».

Невже тільки в 25 років? Ну, Далі, зрозуміло, вірити не можна – пізніше він взагалі стверджував, що є імпотентом і кохає дружину зовсім не за це…

Багато є розмов про те, як він виявляв іншу сексуальну орієнтацію – скажімо, зі своїм близьким другом Федеріко Гарсіа Лоркою, який цю свою особливість і не приховував. Більшість дослідників, щоправда, вважає, що Лорка й не заперечував би, проте Далі на близькі стосунки з ним у підсумку не пішов. А яка, зрештою, різниця?

У будь-якому разі художник сам багато розповідав про свій потяг до людей у формі – пожежників, готельних швейцарів, та й не тільки до них. Пізніше Далі відверто зізнавався у сексуальних бажаннях, спрямованих всього-на-всього на Адольфа Гітлера, так-так, це не помилка, – захоплювався його м’якою та пухкою спиною, що приводила його в екстаз. Приписував Гітлеру «жіночність і невиправну порочність», казав про свою пристрасть дещо й непристойніше...

Його антигітлерівськи налаштовані друзі відреагували на це вкрай різко, навіть вигнали Далі з сюрреалістів...

Повернемося до його особистого життя. Звільнене Максом Ернстом місце він займати не бажав – Гала потрібна була йому безроздільно, і вона залишилася з ним в Іспанії, як пізніше з’ясувалося, на все життя. Спочатку вони жили досить бідно, у крихітному рибальському будинку в Порт-Лігаті – Далі дуже вчасно написав на одному з полотен: «Іноді я з насолодою плюю на портрет моєї матері», і батько перестав йому допомагати. Далі послав батькові в конверті зразок своєї сперми зі словами «Це все, що я тобі винен…».

«Я люблю Галу більше за матір, за батька... і навіть більше за гроші»

Та виявилося, що Гала теж наділена особливим талантом – комерційним і продюсерським. Вона оббивала пороги галерей, прилаштовувала роботи Далі значно вдаліше, ніж це робив він сам, створила в Парижі товариство меценатів «Зодіак», що почало сплачувати Далі стипендію, і довела його доходи до цифр, раніше їм небачених і незбагненних.

Далі, звісно, це цінував – він казав: «Я люблю Галу більше за матір, більше за батька, більше за Пікассо і навіть більше за гроші». А для нього це дуже багато – недарма його колишній колега по сюрреалізму Андре Бретон створив із літер його імені та прізвища Salvador Dali анаграму Avida dollars, «Жадібний до доларів». Ясна річ, це Далі анітрохи не образило – хто ж не жадає визнання, зокрема й матеріального?

Природно, що такий класний менеджер, як Гала, не міг не подбати про те, аби родина з початком громадянської війни в Іспанії не переїхала до Франції, а з початком світової війни – за океан, де їхній бізнес розквітнув. Далі здобув величезну популярність, опанував нову для себе сферу – комерційну рекламу (щонайменше одну його роботу в цьому жанрі знають усі: це дизайн вигаданої в його рідній Іспанії цукерки Chupa Chups). Тоді ж він почав займатися ще одним мистецтвом – ювелірним, де теж створював шедеври, адже нічого іншого він робити не вмів.

Після війни Далі зробив кілька політичних заяв, різко змінивши позицію, яку він обстоював на початку 1930-х. Він цілковито припинив критику Франко і, навпаки, почав його звеличувати. Звісно, його супротивники теж не були такими бездоганними, як казала радянська пропаганда, але численних зловживань і злочинів франкізму, тепер уже точно цілком очевидних, це аж ніяк не скасовує.

Просто захотілося додому, а талановитий менеджер під боком розумно пояснив йому, як цього найпростіше домогтися. Багато хто не зміг цього виправдати. Далі це байдуже. У його творчості це мало що змінює. Але все ж таки…

Гала повертається разом із ним. 1958 року вони в Жироні офіційно вінчаються (цивільний шлюб пара уклала ще 1934 року). Чи відчуває їхнє подружжя якісь труднощі? Судячи з їхніх висловлювань – жодних, Далі свою дружину тільки вихваляє, робить персонажем багатьох своїх робіт (за все життя він більш-менш часто малював портрети тільки двох жінок – Гали та своєї сестри Анни-Марії, яка саме через Галу посварилася з ним, геть розірвавши стосунки).

Він зробив для дружини головне, що може художник, – увічнив її ім’я

Попри зовнішній ажур, приблизно в 1960-ті роки вони дещо віддаляються одне від одного. Гала заводить собі молодих коханців (навіть не намагатимусь їх описати чи перерахувати, їх багато, і всі вони не дуже цікаві), Далі аніскільки не заперечує, адже він і сам заводить зв’язки – то короткі, то цілком тривалі, як із моделлю Амандою Лір (до речі, саме з нею в інтимні стосунки він не вступав, але тривалий час вони усюди з’являлися разом). Ані в неї, ані в нього немає з цього питання жодних конфліктів та претензій.

Після Франко становище Далі не слабшає: король Хуан Карлос навіть дарує йому високий дворянський титул маркіза де Далі де Пуболь – до речі, титул це високий, маркіз старший не тільки за барона, а й за графа. Пуболь – це назва замку неподалік від рідного міста Далі – Фігераса.

Замок цей він відреставрував і подарував Галі, яка прийняла подарунок лише з тією умовою, що чоловік відвідуватиме її тільки за її письмовим дозволом, завчасно попросивши про це. Далі відповів повною згодою, зазначивши, що це тішить мазохістську сторону його натури.

Сам Далі оселяється в перебудованому ним муніципальному театрі Фігераса, який він перетворює на унікальний театр-музей імені себе коханого. Відвідування цього театру – найсильніший емоційний шок, величезна естетична насолода та чудовий туристський атракціон, завдяки доходам від якого Фігерас став лідером за доходами серед міст, подібних розмірів у всій країні.

Там він і лишається, коли 1982 року, трохи не доживши до 88 років, Гала помирає від звичайної застуди, і її чоловік швидко втрачає апетит, майже розучується розмовляти, стає агресивним – лишається тільки робота, в ній він знаходить забуття. Через 7 років після її смерті він і сам покидає цей світ через зупинку серця, заповівши поховати себе у своєму театрі-музеї (відвідувачі проходять один із його коридорів – склепом Далі).

Чи був вдалий його шлюб? Далі постійно каже, що так. Гала дбала про художника, допомагала йому всім, чим могла, зробила його багатою людиною й доклала всіх зусиль, щоб він був щасливий.

Він зробив для дружини головне, що може художник, – увічнив її ім’я, про решту, порівняно з цим, і говорити не варто. Звісно, нормальним його життя більшості не здасться, але хіба Далі хвилювало, чи вважають його нормальним? Він давно сказав про себе: «Єдине, що відрізняє мене від божевільного, – те, що я не божевільний».

Джерело: huxley.media.