Лідерка громади на Волині: «…Смак куті мого дитинства, политої мамою медом, переповідаю дітям та онукам»

«Замість жити без війни – відкриваємо Алеї слави»

Уже спочивають у засвітах батьки пані Любові, а заповідану ними любов до українських звичаїв у світлиці вдячної доньки нащадки передають коштовністю з покоління в покоління. Вона, берегиня власної великої родини та чималих сіл – Залізниця, Міжгайці, Лобна, Рудка та Заріка, де порядкує старостою Залізницького старостинського округу Любешівської територіальної громади Камінь-Каширського району, вже на початку нашої розмови озвучує свою мрію: «Кожен один має зрозуміти: якщо хочемо мати свою вільну державу – в ній усе має бути українським: віра, мова, культура».

Мине ще трохи часу після нашого спілкування з Любов’ю Олександрівною й Любешівська громада знову гірко ридатиме за загиблим на війні захисником Костянтином Масюком – 20-річним воїном, юність якого тепер розквітатиме лише квітами на його могилі.

– Відколи почалася війна, велика частка бюджетів в усіх українських громадах скеровується на допомогу військовим. Якби не лихоліття, щось би ремонтувалося, будувалося, планувалося. Боляче, бо замість радіти мирному життю, ми відкриваємо Алеї слави. Звісно, робимо це з доземно уклінною вдячністю загиблим землякам за жертовність, шаною до їхніх згорьованих родин та гірким смутком, бо вже ніколи не побачимо молодих чоловіків живими та щасливими, – переповідає лідерка невгамовний біль своїх земляків.

Кожен один має зрозуміти: якщо хочемо мати свою вільну державу – в ній усе має бути українським: віра, мова, культура. 

…За тиждень до Різдва розстріляні війною життя Олега Ковальчука та Миколи Оласюка, воїнів 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, було увічнено на нововідкритій Алеї в селі Рудка. Три місяці тому така ж скорботна молитва линула на освяченні семи банерів захисникам у селі Залізниця.

Минулої неділі у Свято-Покровському храмі села Залізниця православної церкви України велелюдна церковна громада знову молилася за мир та спокій на Небесах полеглих Героїв, а юні вихованці недільної школи – учні настоятеля церкви отця Михайла Федорчука провели благодійну коляду з її молитовними піснеспівами.

«Щоб працювати в органах місцевого самоврядування, треба бути готовим і до похвали, і до критики»

Пані Любов каже, що протягом років роботи спершу на посаді сільського голови, а відтак – старости великого старостинського округу – вона керується мудрістю про те, що один у полі не воїн і почувається вдячною всім, хто підтримує її ініціативи. Любов Олександрівна називає безвідмовними в фінансовому доброчинстві задля рідних сіл місцевих підприємців та доброзичливо жартує, що, бува, протягом дня так набалакається, вирішуючи, допомагаючи, радячи, що вдома хочеться мовчати. Звісно, натомість чути від людей доводиться різне «дякування», але «щоб працювати в органах місцевого самоврядування, треба бути однаково готовою до похвали та критики». Найщасливішою ж просто дружиною, мамою та бабусею вона чується, розповідаючи в світлі різдвяно-новорічних свят про найрідніших людей.

– Мої мама Тетяна та тато Олександр не втомлювалися повторювати нам, мені та двом моїм братам: «Як би не було важко, хто що не казав би, якими солодкими не були б друзі та красномовними приятелі – тримайтеся сім’ї!». Цій науці ми з чоловіком Сергієм навчили трьох наших дітей. Всі свята, іменини, події ми завжди зустрічаємо разом! – таку високу ціну склали Михальчуки-старші батьківським родинним оберегам.

Чи ж говорить старостиха вдома про роботу? Звісно, хоча зазвичай усі рішення приймає сама, для кожної людини слова добирає зі свого серця, однак поміч чоловіка завжди сприймає вагомою, якщо йдеться, скажімо, про справи, пов’язані з технікою. В Михальчуків вона – своя, а Сергій Васильович не рахується з часом чи витратами, коли потрібно сісти за кермо трактора чи підсобити порадою господаря, щоб безкорисливо попрацювати задля рідного та довколишніх сіл. У цьому, як і у домашніх клопотах, подружжя – однодумці.

Загалом Любов Михальчук може розповідати годинами про улюблену роботу, хороших людей та села, в яких вони живуть. Їх називає працьовитими, талановитими, боголюбивими та красивими в усі пори року.

«Молюся, щоб закінчилася війна, а мрії ми здійснимо»

У час цвітіння обійстя Михальчуків у любешівських Міжгайцях схоже на велику клумбу, де одних трояндових кущів господиня висадила більше 150-ти, не мовлячи вже про інші квіти. Теплої пори вона знаходить час, щоб на шкільному подвір’ї пограти з односельцями у волейбол. Її молитовна мрія – закінчення війни й тоді, каже, завзято взялася б за будівництво нового стадіону.

…З Любов’ю Олександрівною розмовляємо під дзвінкий дитячий щебіт. Михальчуки багаті гарнесенькими внученьками та внучком: в сина Василя та його дружини Маргарити підростають на радість родині чотирирічна Єва, дворічна Емілія і дев’ятимісячна Еліна. Донька Софія з чоловіком Назарем 10 січня запрошували родину на іменини свого синочка Даміана, якому виповнився рочок, а в наймолодшої Валерії ще попереду весілля з вінчанням.

І цьогоріч ця велика родина на Святвечір смакувала маминою кутею та 12-ма пісними стравами, рецепти яких, як і традиції, 50-річна пані Любов (цей ювілей зустріла 25 вересня) береже ще з отчої хати. А на Різдво стіл був багатий найновішими смаками, котрими невістка й доньки хотіли здивувати своїх найдорожчих.

– Їх, страви, щоразу вишукуємо в інтернеті нові, та коронною всі чекають велику «рульку», яку я вже багато років поспіль запікаю в печі, – щедро ділилася світлом домашнього затишку моя співрозмовниця. Поміж тими приготуваннями дорослі встигають розповісти малечі про народження Божого Сина й разом із дітворою покласти під партовину в’язку дух­мяного сіна, міркуючи, що з духовними оберегами їх родини, всього нашого народу – «Українському роду не буде переводу».

Читайте також: «Бійців волинської бригади нагородили медаллю «За оборону Торецької громади».