На відміну від нинішніх спортсменів, Валентина Цербе здобула історичну «бронзу» на Олімпіаді, не маючи власних лиж і взуття

«На гонку позичила пару лиж у Ніни Лемеш»

На перших для незалежної України зимових Іграх Олімпіади-1994 в норвезькому Ліллегаммері наші спортсмени вибороли дві медалі: бронзову – біатлоністка Валентина Цербе і золоту – фігуристка Оксана Баюл.

Нагорода Цербе стала історичною першою нагородою на Олімпіадах за часів незалежності. Причому медаль уродженки села Полісся Коростенського району Житомирської області у спринтерській гонці була справжнім дивом, адже для того, аби ця звитяга сталася, склалися в пазл неймовірна кількість факторів, пише champion.com.ua.

 Зараз у це складно повірити, але Валентина Цербе змагалася на чужих лижах – їх їй позичила на той час перспективна юніорка Ніна Лемеш. На відборі в Карпатах Цербе навіть не мала власних чобіт. До того ж вона готувалася без особистого тренера, перекладача й масажиста.

«Мені приємно, що ця нагорода перша в історії. Коли я бігла ту гонку, у нас було – -18. Одна-єдина пара лиж належала Ніні Лемеш, однак ці лижі були для температури – -5. Тому, можна сказати, що вони мені не надто допомагали, але інших я не мала», – розповідала пані Валентина автору цих рядків.

Цікаво, що Валентина Цербе взагалі не повинна була бігти ту спринтерську гонку. Тренери планували залучити її лише на естафету, проте допоміг збіг обставин. Під час контрольного тренування на швидкість інша біатлоністка Олена Петрова, яка через чотири роки стане срібною призеркою Ігор-1998 у Нагано, наплутала проходження кіл, через що була дискваліфікована.

У спринті Цербе виступала в першій стартовій групі й змогла закрити всі 10 мішеней. Коли вона бігла фінішне коло, було незрозуміло, що спортсменка претендує на високі місця, оскільки її результат був орієнтиром для інших. Тренери навіть радили їй берегти сили на заключних метрах дистанції, оскільки покладали надії передусім на естафету.

«Коли я відстрілялася «чисто» й вирушила на останнє коло, тренер із Сум говорив: «Валя, молодець. Все, далі йди пішки, бережи сили». Проте в мене з’явилася віра в те, що можу виграти медаль, і я спробувала скористатися цим шансом», – згадувала Цербе.

Тренер із Сум говорив: «Валя, молодець. Все, далі йди пішки, бережи сили». Проте в мене з’явилася віра в те, що можу виграти медаль.

Якщо українка змогла відпрацювати ідеально на вогневих рубежах, то фаворити один за одним вирушали на штрафні кола, що дозволило їй все ж вписати своє ім’я в історію. При цьому Валентину Цербе відділили від «золота» канадійки Миріам Бенар лише 1,2 секунди, а від «срібла» білоруски Світлани Парамигіної взагалі якась мить – одна десята!

Та все ж тієї медалі могло й не бути: казахстанська спортсменка Інна Шешкіл, яка залишила незакритими дві мішені на стрільбі стоячи, мала вигравати золоту медаль, однак не розібралася з маршрутом траси й у фінішному створі повернула не туди, втративши дорогоцінні секунди – в підсумку вона стала четвертою.

Оскільки вся українська делегація тоді підтримувала фігуристів (Віктора Петренка, який посів 4-е місце, і Оксану Баюл – майбутню чемпіонку. – Ред.), з якими були передусім пов’язані медальні сподівання, на церемонії нагородження мало хто міг розділити з Цербе той сенсаційний тріумф. Також легендарна спортсменка пригадує, що під час пресконференції вона відповідала на запитання журналістів українською, чим здивувала срібну призерку, білоруску Світлану Парамигіну, яка подумала, що Валентина не хоче, щоб «братня» біатлоністка її розуміла.

Після початку повномасштабного воєнного вторгнення росії Цербе-Несіна залишилась у місті Прилуки Чернігівської області, почесною громадянкою якого є, і активно зайнялася волонтерством, а її чоловік – Анатолій Несін – захищає нашу державу у складі Збройних Сил України.

До речі, воїну Анатолію Несіну волонтерську допомогу із США надавала перша олімпійська чемпіонка незалежної України Оксана Баюл, яка 16-річною тріумфувала на зимових Іграх в норвезькому Ліллехаммері-1994.

 У кінці виступу тренерка закричала: «Потрібна комбінація!»

Головною героїнею Олімпійських ігор 1994-го судилося стати 16-річній фігуристці Оксані Баюл, яка, попри юний вік, встигла пережити величезні проблеми на своєму шляху. Коли Оксані було лише кілька років, батько пішов із родини. У 13 літ від раку померла мама, а ще через місяць не стало бабусі. Баюл могла опинитися в дитячому будинку, проте опікунство над нею взяла тренерка Галина Змієвська.

Хоча Оксана їхала до Ліллегаммера у статусі чинної чемпіонки світу, головною фавориткою все ж вважалася американка Ненсі Керріган. Боротьба за медалі почалася ще до початку Ігор: партнерка Керріган по команді Тоня Гардінг організувала напад на суперницю. Прихильник Гардінг перебив Керріган ногу залізним прутом, однак завдяки лікарям Ненсі вдалося одужати до змагань. Гардінг також змогла взяти участь в іграх завдяки адвокатам.

На старті олімпійського турніру Баюл продемонструвала одну з найкращих коротких програм в історії олімпійського фігурного катання – «Чорний лебідь» на музику Чайковського. Однак у фігурному катанні все вирішують оцінки суддів, які поставили вищі бали Ненсі Керріган, внаслідок чого українка поступалася американці перед довільною програмою.

На тренуванні перед довільною програмою Оксана зіштовхнулася на льоду з представницею Німеччини Танею Шевченко. Обидві фігуристки в той момент рухалися спиною вперед, тож не помітили одна одну. Лезо ковзана німкені на кілька сантиметрів ушкодило окістя Оксани. Вона зазнала сильного больового шоку й не змогла самостійно підвестися, а під час падіння ще й серйозно вдарилася куприком.

Інша німецька спортсменка Катаріна Вітт відтягла Оксану до бортика, де німецький лікар негайно надав допомогу та зробив кілька ін’єкцій. Українській фігуристці наклали шви, і вже за два дні, після застосування знеболювальних препаратів, вона, попри біль, проявила характер і все ж вийшла на лід із завершальною довільною програмою.

Баюл упевнено виконала всі заплановані елементи й уже готувалася завершити виступ потрійним стрибком, коли крізь гул трибун почула вигуки Галини Змієвської. Відчуваючи, що українка все ще поступається американській суперниці, тренерка закричала: «Потрібна комбінація!». За якихось 15 секунд до фіналу Баюл на ходу змінила програму й під останню ноту музики виконала каскад: подвійний аксель – подвійний тулуп.

Після прокату Оксану накрив нервовий зрив. Четверо з дев’яти суддів віддали перевагу Керріган, ще четверо – Баюл. Вирішальним став голос німецького арбітра, колишнього чемпіона світу Яна Гоффманна, який поставив Оксані вищі оцінки за артистизм, і саме цим вивів її на перше місце.

«Я почала плакати одразу після того, як завершила програму. На той момент мені неважливо було, яке місце я посяду. Найважливішим для мене було те, що я вистояла до кінця», – згадувала згодом Баюл в інтерв’ю «Суспільному» про день, який зробив її першою в історії України олімпійською чемпіонкою.

Замість Гімну України пропонували включити… гімн СРСР чи росії

Цікаво, що на церемонії нагородження підняття українського прапора на честь Оксани Баюл довелося чекати близько 45 хвилин. Виявилося, що організатори не мали запису Гімну України, адже перемога українських спортсменів була непередбачуваною. Їм запропонували замінити його на гімн СРСР або навіть росії, проте українська делегація на чолі з тогочасним президентом НОК Валерієм Борзовим категорично відмовилася.

На щастя, керівниця делегації фігуристів Людмила Михайловська, мала в готелі касету з українським Гімном і кинулася за нею. Врешті-решт того дня вперше на Олімпійських іграх пролунала українська державна музика, хоча прапор, на жаль, організатори підняли догори дриґом.

 Денис ШАХОВЕЦЬ, champion.com.ua.

Медалі України на Зимових Олімпійських Іграх, включно з Олімпіадою-2026:

Читайте також: Україна втратила останній шанс здобути хоча б одну медаль на Олімпіаді-2026.