Звертається до вас, шановна редакціє, селянин з Несвіча Рижков Олександр Степанович. Я переїхав жити на Україну 1945 року. Тоді мені було всього чотирнадцять. Дід та дядько надіслали нам виклик (моя мама - українка), аби ми їхали на мамину батьківщину і рятувалися від голоду...
Звертається до вас, шановна редакціє, селянин з Несвіча Рижков Олександр Степанович. Я переїхав жити на Україну 1945 року. Тоді мені було всього чотирнадцять. Дід та дядько надіслали нам виклик (моя мама - українка), аби ми їхали на мамину батьківщину і рятувалися від голоду
Олександр РИЖКОВ
Після приїзду дядько переписав на маму сім гектарів поля, дав коня і корову як посаг від діда. Так ми господарювали до 1948 року, доки не записалися у колгосп. Разом з дядьком ми посадили садок. Коли нас стали зносити з хутора, то я відійшов від дядька і побудував власну хату. Оскільки садок тоді був великий, то колгосп встановив там пасіку. Після здобуття незалежності правління колгоспу запропонувало мені викупити пасіку, що я і зробив. Я хотів приватизувати цей садок, а точніше - це вже був не садок, а справжні хащі. Мені було образливо, що моя дідівщина така занедбана. Я написав заяву, яку розглядали на сесії сільради, і мені відмовили. Я думав розчистити і посадити садок, тим більше, що ще збереглося 20 яблунь, які я садив власними руками. Але знайшлося кілька депутатів, яким стало шкода, що не буде куди заїхати напитися горілки. Садок не в масиві, жодних перешкод для КСП «Несвіч» немає. Тільки мій город біля самого садка. Чому ж мені відмовили? с.Несвіч, Луцький район
