Дитинства у нас не було, його вкрала війна. Ми ходили обдерті, босі і голодні. У нас не було дискотек, санаторіїв. Ми бачили поле, усіяне снарядами, кулями. Це будило дитячу цікавість. І вона часто-густо закінчувалась трагічно...
Дитинства у нас не було, його вкрала війна. Ми ходили обдерті, босі і голодні. У нас не було дискотек, санаторіїв. Ми бачили поле, усіяне снарядами, кулями. Це будило дитячу цікавість. І вона часто-густо закінчувалась трагічно
Катерина ГРОС
Снаряди вибухали - і ми залишалися без рук, ніг. Не знали й солодощів. А хліб з чорного борошна був нам солодший цукерок. Ми змушені були змалку тяжко працювати. Збирали коксагиз, буряки, картоплю. І було нам по десять-дванадцять років. Тепер розплачуємося за тяжку роботу хворобами. А ліки ж дорогі і пільг на медикаменти не маємо. Та й щоб поїхати до лікарні, потрібні кошти на проїзд, в автотранспорті безплатно ніхто не повезе. Високопосадовці наші дорогі, ми теж кували перемогу, працювали задля неї, а потім відбудовували державу. А тепер вона відвернулася від нас. Невже це справедливо? Чому тепер ми повинні поневірятися по судах, писати позовні заяви, щоб виплатили нам гроші, які належать по закону. «Щирі» наші захисники, дайте, будь ласка, відповідь на моє запитання: чи можна прожити на 800-1000 гривень пенсії ще й лікуватися за них? А якщо, не дай Бог, операція? Чи змогли б ви хоч місяць прожити так, як живемо ми? А ще хочу сказати, що дітей війни не можна міряти під одну мірку. В одних були батьки і матері. Їм жилося трохи легше, ніж тим, батьки яких загинули на полі бою. Тож, шановні високопосадовці, народні депутати, дуже прошу вас: поверніться обличчям хоча б до найбільш скривджених і обездолених дітей війни. Захистіть їх, допоможіть їм. Вони цього заслужили. с. Доросині Рожищенського району.
