Звичайно, наша газета “Волинь” найтиражніша і найавторитетніша в області, публікації якої на теми суспільно-політичного, економічного і соціального життя викликають резонанс у громадськості. Та є одне “але”... Пригадую ті часи, коли газеті доводилося бути ще під “патронатом” обкому КПУ. На критичні статті та інші матеріали, в тому числі й на адресу чиновників, надходило реагування чи обгрунтовані відповіді з різних установ, про що й повідомляла газета.
Звичайно, наша газета “Волинь” найтиражніша і найавторитетніша в області, публікації якої на теми суспільно-політичного, економічного і соціального життя викликають резонанс у громадськості. Та є одне “але”... Пригадую ті часи, коли газеті доводилося бути ще під “патронатом” обкому КПУ. На критичні статті та інші матеріали, в тому числі й на адресу чиновників, надходило реагування чи обгрунтовані відповіді з різних установ, про що й повідомляла газета. Тепер же, коли співзасновником “Волині” є обласна рада, щось ми не бачимо в газеті ні відповідей, ні іншої реакції влади на критичні матеріали та звернення жителів області. За деяким, звичайно, винятком. Тому в читачів складається думка, що чиновники або не читають “Волині” (що малоймовірно), або ігнорують виступи газети. Така поведінка нагадує народне прислів’я: “А кіт Васька слухає та вуса облизує”. Але ж дуже часто читачі звертаються до газети як до останньої інстанції вже тоді, коли оббігали не один десяток кабінетів, намагаючись вирішити свої чи громадські проблеми. Не завжди звернення до прокуратури, міліції, суду дає позитивні результати, про що й промовисто говорить низький рейтинг довіри населення до цих органів. І лише надія на публікацію у газеті змушує братися за перо. Щоб не бути голослівним, наведу такий факт. У “Волині” було опубліковано чотири матеріали (один ще 10 вересня 2002 року) з приводу того, як працює в обласному центрі громадський транспорт, зокрема тролейбуси. Контроль за роботою цього транспорту в Луцьку здійснює заступник міського голови Леонід Кирильчук. Якщо пан Кирильчук ігнорує газету, не приславши жодної відповіді,— це справа його совісті і культури. Але ігнорувати думку читачів він не має права: адже саме за наш рахунок, платників податків, він отримує зарплату (напевне, більшу, ніж лікарі, вчителі, інженери) і тому зобов’язаний вирішувати проблеми, які ми порушуємо, в інтересах більшості жителів міста, а не окремих осіб. У мене тліє якась надія, що, може, хоч після того, коли буде надрукований цей лист, пан Кирильчук повідомить лучанам, що робиться службами, які йому підпорядковані, для поліпшення роботи громадського транспорту. Віктор БРАЧІЙ, пенсіонер Міністерства оборони. м. Луцьк.
