ГОРИТЬ ЗЕМЛЯ...

Але не ми від сорому

Весна у розквіті... У цю пору так хочеться спостерігати за пробудженням природи, насолоджуватися пташиним співом, смакувати теплим, чистим і ароматним повітрям... Натомість із приходом весни, коли зійде білий сніг, ми скрізь натикаємось на бруд, сміття на вулицях і околицях, у лісі...

Люба ХВАС

Вражає, що таку невтішну картину можна побачити прямо з вікна автомобіля, їдучи міжнародною автотрасою на відрізку Ковель - Любомль - Ягодин. Останні її кілометри - то прикордонна смуга, візитівка не лише району, а й держави Україна. Картина ж обабіч просто жахлива. Вздовж дороги, яка веде до митниці, починаючи від самого моста, де часто вишиковуються довгі черги у понад сотню великогабаритного автотранспорту, себто, з правого боку, обочина потопає у смітті. Ємкостей для відходів, як це практикують поляки, - великий целофановий мішок, натягнутий на три кілки, - у нас не ставлять. І земля вкривається рясно різними побутовими відходами і розлітається воно за вітром врізнобіч, закочується аж під будівлі прикордонного села Старовойтове.
Громадяни, котрі по інерції «плодять» це стихійне сміттєзвалище, звичайно ж, низької культури, байдужі до всього, що їх оточує, їхня хата, як відомо, скраю. Соромно стає за нас, коли, перетнувши кордон у сусідню Польщу, бачиш там зовсім іншу картину - чистоту і порядок.
- Коли переїжджаєш польську митницю, одразу відчуваєш, що опиняєшся у зовсім іншій, європейській країні, привертають увагу охайні узбіччя, дбайливо прибрана дорога, доглянуті вулиці. Тут і смітити не захочеться навіть тим, хто у нас звик викидати сміття під ноги, - каже 28-річний житель Любомля Олег.
А що нам заважає зробити такі ж дороги та вулиці, як у сусідів, щоб не захотілося смітити? Але чомусь за це у нас ніхто не дбає, ми спокійно викидаємо відходи побуту подалі від свого обійстя. І подумалось: аби хтось хоч раз повернув таким нехлюям сміття та висипав біля їх власного порога, може б дійшло, що так робити не слід. Та й штрафи варто було б застосувати.
Побутових відходів сьогодні у людей стало багато. Пригадую своє дитинство в селі у бабусі й дідуся, у них на сміття у дворі стояло два відра: одне - для того, що спалюється, інше - для розбитого скла. Саме тоді привчалися й ми до охайності.
Люди навесні звільняються від різного непотребу, особливо, готуючись до світлих весняних свят. От і множаться таким чином стихійні смітники. А проїжджаючи лісовою дорогою до села Скиби, дивуєшся, який багаж непотрібних речей, що вийшли з ладу, опиняється тут, серед живої зеленої краси. Тут і стара розкладачка, і непрацююча побутова техніка, і порвані матраци... Як розповідає голова Бірківської сільради, щороку навесні, вийшовши на поля, що розташовані на підвищенні, хочеться гукнути до жителів міста, яке з гірки добре оглядається: заберіть своє сміття! Адже воно скоро досягне сільських будинків.
Не раз доводилося чути розмови і від жителів інших сіл району про окраїни їх населених пунктів, що ведуть до лісу, переповнені сміттєвими відходами. А написи: «Дякуємо за чисті узбіччя», що розташовані вздовж автошляхів, набувають іронічного забарвлення. Бо за що ж дякують, адже чистотою тут і не пахне.
Проїхавши тією ж автотрасою в інший бік, уже в напрямку до Любомля, знову ж побачиш краєвиди відлякуючі - чорні вигорілі площі понад дорогою, де-не-де ще снується димок, а тоненькі, наче перелякані, берізки, які так чекали весни, щоб забриніти сережками, сумно і сиротливо стоять на згарищі. Спалювання торішньої трави стало віднедавна нормою. Та чомусь не усвідомлює і не задумується той, хто вдається до такої дикунської практики, скільки шкоди і людям, і довкіллю приносять такі підпали.
Не будемо доводити безпосередню шкоду для людей диму, до складу якого входять пил, окиси азоту, чадний газ, важкі метали і низка канцерогенних сполук. Разом із сухою травою, листям згорають зимуючі корисні комахи. Це призводить до руйнації ґрунтового покриву, адже безпосередньо вигорають рослинні залишки, гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми. За нормальних умов, коли листя перегниває, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються в ґрунт, при згорянні ж утворюється зола. Саме від спалювання трави та стерні на полях виникає багато пожеж - лісових і житлових будинків.
Не зважаємо ми і на те, що під час горіння трави або соломи температура на поверхні ґрунту підвищується, тобто «стерилізується», псується найродючіший його шар товщиною від 2 до 5 сантиметрів. Учені ж вважають, що для того, аби утворився 2-сантиметровий шар чорнозему, потрібно від 200 до 1000 років. Тобто за якусь годину ми можемо спалити те, що накопичувалось віками.
Голова Рівненської сільради Володимир Крижук прокоментував ситуацію на дорогах так:
- Це наш біль, адже територія, що понад автотрасою, належить райавтодору. Ми своїми зусиллями стараємося прибирати стихійні смітники придорожніх вулиць села Старовойтове, але жителям поблизу траси непереливки, бо сміття розноситься усюди. Не розумію також для чого і хто випалює придорожні смуги.
І ще один момент. Із давніх-давен людина вклонялася й шанувала землю, адже без неї, без її рослинності неможливе існування тварин та людей. І в далекому минулому долі цивілізації залежали саме від родючості ґрунтів. Кажуть, що ґрунт - це шкіра планети. То ж як можна палити і засмічувати «шкіру» матінки-землі, котра нас годує?
Горить земля. Горить у вогні, задихається від диму та сміття. А чому ми не горимо від сорому?