Євген Олексійович Притула — колишній викладач електромеханічного коледжу — добре відомий у шахтарському місті як активіст місцевого осередку товариства «Холмщина», людина енциклопедичних знань і патріот України...
Євген Олексійович Притула — колишній викладач електромеханічного коледжу — добре відомий у шахтарському місті як активіст місцевого осередку товариства «Холмщина», людина енциклопедичних знань і патріот України. Він є добровільним розповсюджувачем на Волині єдиної україномовної газети в Криму «Кримська світлиця» і батьком відомого журналіста Володимира Притули. Про поїздку до Сімферополя, яка зачепила серце, Євген Олексійович поділився з кореспондентом «Волині»
Алла ЛІСОВА
-Нинішнього року на Різдвяні свята я побував у Сімферополі. Потрапив на справжнє національне свято, під позитивним впливом якого перебуваю і досі. Близько тисячі людей різного віку зібралися в день Різдва Христового у сквері кованих фігур Сімферополя. Молодь тримала в руках справжні мистецькі витвори — віфлеємські зірки — вироби львівських звіздарів. Усі бажаючі мали можливість скуштувати куті. Поруч з нами були і росіяни, і татари. Лунала музика, колядки, які співали і дорослі, і малеча. На спеціально змонтованому майданчику в хороводі кружляли дівчатка — янголи в білосніжному одязі. Уся Пушкінська вулиця була заповнена людьми, які переважно, що не характерно для Криму, розмовляли українською мовою і віталися «Христос Родився». По ходу до співучої і барвистої колони приєднувалися сімферопольці та гості міста. Душа раділа, що українці Криму згадали, чиїх батьків вони діти. — Євгене Олексійовичу, хто організував таке святкове вуличне дійство? — Педагогічний колектив Української школи — гімназії міста Сімферополя, яка в останні роки стала одним із найбільших центрів національної духовності Криму. Зокрема, велику роботу з національного відродження, утвердження української мови та культури проводять її директор Наталія Руденко, завуч Олена Серга та вчитель молодших класів Ірина Карлюга, яка виконувала роль ведучої свята. А під кінець дня учасники художньої самодіяльності гімназії з колядками приїхали у домівку мого сина Володі. Я колядував разом з ними і, скажу чесно, моя душа торжествувала. — У родині вашого сина дотримуються традицій? — Це контролює сваха Ганна Федорівна Вольвач, полтавчанка за походженням, яка все життя викладала українську мову та літературу в кримських школах. Сват Петро Васильович — академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим — підтримує дружину в усьому, що стосується пропаганди українства. Невістка Ярина в такому ж дусі виховує онуків Богданчика та Назарчика. — Євгене Олексійовичу, розкажіть про свого сина Володимира — відомого в Україні журналіста, який працює кореспондентом радіо «Свобода» в Криму й очолює Комітет з моніторингу свободи преси. У нього, чула, досить цікава біографія. — Володя закінчив школу №8 у Нововолинську. Після захоплюючих розповідей мого брата про плавання на судні китобійної флотилії син вирішив вступати в Одеську мореходку. Але «забракувала» медична комісія. Він пішов в Одеську політехніку, бо там був факультет, який давав спеціальність для роботи на флоті. Але не відразу син отримав диплом, бо навчання перервала служба в армії. Два роки воював в Афганістані, мав поранення. Підлікувався, закінчив вуз, працював у науково-дослідному інституті в Севастополі. Одружився з журналісткою, яка згодом працювала разом з Георгієм Гонгадзе, а зараз редагує інтернет-видання «Українська правда». Та їхні шляхи з Оленою Притулою розійшлися. Володя жив у Криму й дописував у «Молодь України». Редакція цього часопису запропонувала йому місце власкора по Криму. Згодом почав працювати кореспондентом радіо «Свобода», дописує у газету «День». — Євгене Олексійовичу, чи часто Володимир гостює у Нововолинську? — Він дуже зайнята людина. Торік заїжджав, коли повертався зі Львова із службового відрядження. А кілька років тому ми із сином та невісткою Яриною здійснили поїздку за Буг — у моє рідне село Сагринь біля Грубешова, яке було спалене дотла. Поспілкувалися з мешканцями відбудованого села, в якому мешкає моя троюрідна сестра, живе багато поляків з українськими прізвищами. Походив я рідним садком, в душі порозмовляв з деревами, які стоять досі й знають усю правду... Зайшли в церкву, яка тепер є костелом. Попросив сина стати на те місце в храмі, де в дитинстві я стояв. Помолилися за всіх загиблих земляків... Привезли з Польщі землі на могили моїх батьків, похоронених у Затурцях Локачинського району. — Буваючи в Сімферополі, маєте можливість відвідувати редакцію україномовної газети «Кримська світлиця»? — Щоразу, коли відвідую Крим, туди заходимо з сином. Цікаво поспілкуватися з нашим земляком Віктором Качулою, який керує цим часописом. Аби підтримати газету, я в Нововолинську зайнявся передплатою. Чимало справжніх патріотів пішли назустріч. Щоразу привожу примірники цього часопису, роздаю нововолинцям. Під час останньої розмови з Віктором Качулою я радився, як мені дізнатися, скільки холмщаків проживає в Криму, чи вони гуртуються, чи мають можливість поїхати на рідну землю. Домовилися, що я найближчим часом підготую на цю тему статтю до «Кримської світлиці». Дізнаватися про наших земляків з непростою долею, які розкидані повсюди, мені допомагає Богдана Михайлівна Процак, хресна мама Володі. Вона родом із Тернопілля, зараз проживає в Севастополі й там очолює осередок Союзу українок. — Незважаючи на усталену думку про проросійські настрої Криму, ви відчули там дух українства? — Сповна. Почув приємну новину, що останнім часом спостерігається великий конкурс на вступ у єдину Українську школу-гімназію. По телевізору є можливість дивитися українські канали. Не спостерігав будь-яких проявів національної ворожнечі. Син каже, що покращується клімат і зі свободою слова. Почала діяти православна церква Київського патріархату, під яку переобладнали одне з приміщень військового училища, будується і новий храм.
