ВАЛЕРІЙ ДІБРОВА: «МИ ВСІ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ»*

Чому на 22–му році своєї Незалежності наша країна знову опинилася в надзвичайно складній ситуації? Доки втілюватимуться в життя корупційні схеми та розбазарюватиметься державний бюджет? У який спосіб парламент може повернути довіру народу? Про це та інше, не менш актуальне, розмірковує депутат обласної ради, кандидат у народні депутати України по одномандатному виборчому округу  № 19 Валерій ДІБРОВА (на фото)

ОБЛИЧЧЯМ — ДО ЛЮДЕЙ
Насамперед, про голосування. Закон «Про вибори народних депутатів» повернув змішану систему на ринг політичної боротьби. Тепер у парламент прийдуть депутати–мажоритарники, ті, хто до певної міри віддалений від партійної заангажованості та політичного популізму. Вони знають проблеми людей, живуть в їхньому середовищі, пропонують реальні шляхи вирішення найболючіших для них питань. Це — одна з причин того, чому я вирішив стати кандидатом у народні депутати і сподіваюся, заручившись підтримкою більшості виборців, виграти вибори. По–друге, по нашому округу серед явних претендентів на депутатський мандат бачимо переважно представників крайнього правого та лівого радикалізму, які ще більше посилюють розкол країни, що є недопустимим. А ще я пішов на вибори для того, щоб протистояти зайдам, за якими стоять таємничі «грошові мішки» і які, щедро роздаючи гроші та обіцянки, мають на думці захистити лише свої інтереси. Щоб цьому протистояти, недостатньо нинішніх можливостей депутата обласної ради, ким я є зараз, третій раз поспіль.
Очолюючи постійну комісію з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин, добре знаю, що Волинь — одна з небагатьох областей, яка має програми, які активно працюють на аграрний сектор нашої економіки, на розвиток одноосібного господарства і фермерського руху. Таких програм, на які закладено кошти з обласного бюджету у розмірі 12 мільйонів гривень, немає в жодній іншій області. А це ж фінансування одноосібників, фермерів, забезпечення пільговими кредитами на придбання малогабаритної техніки з компенсацією 30 відсотків її вартості. Я хотів би, щоб приклад Волині у цьому питанні був підтриманий у всеукраїнському масштабі. Адже коли одноосібник виробляє 70 відсотків сільськогосподарської продукції, то хіба не варто державі його підтримувати? Діючий закон про одноосібне господарство потребує значного вдосконалення. Люди, які створюють матеріальні блага для країни, особливо в аграрному секторі, потребують підвищеної уваги до себе.
Податок на додану вартість, який є наскрізь корупційним, потрібно замінити податком з обороту, що дало б можливість усім платити диференційовано від суми обороту фіксовані відсотки, що в свій час я і пропонував, коли був членом бюджетного комітету Верховної Ради. Це посприяє тому, що частина бізнесу вийде «з тіні». Негайного прийняття вимагають інші законодавчі акти, які б дали змогу кожному працюючому мати достойний заробіток. Бо хіба не абсурд, що нерідко з підвищенням мінімальної зарплати технічні працівники отримують майже стільки, як і ті, хто опікає відповідальну ділянку роботи? І ще важливий момент: доти, поки ми не матимемо в Україні більшість людей із середнім статком, тобто середній клас, реально ніякі питання в нас не будуть вирішені. Без цього країна не має перспективи.

НА ПРОДАЖ ЗЕМЛІ — МОРАТОРІЙ
Мене багато запитують про ймовірний ринок землі. Давайте ще раз спробуємо спрогнозувати, що нас чекатиме, якщо він запрацює. Коли говоримо про десятки тисяч гектарів землі, то вони можуть бути в одних руках винятково на правах оренди, а не власності. Я хотів би у цій площині поставити й зустрічне запитання: чи за нинішніх суспільно–політичних умов, нинішнього економічного стану України варто пускати на продаж те, що найдорожче (після людей), — землю, дану Богом, у вільний продаж? У нас країна — майже Буркіна–Фасо. При владі — олігархія, в руках якої зосереджена левова частка національного багатства. Бізнес — напівкримінальний. Не врегульовані соціально–економічні відносини. На полюсах суспільства — купка супербагатих і значний прошарок бідних або дуже бідних людей. Повторюся: за такої ситуації ні в якому разі не можна впроваджувати ринок землі. Бо це може стати ще одним великим пограбуванням українського народу. Я — за продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Швидше, держава мала би повернути людям гроші за землю, отримати її у свою власність, нормалізувати земельні відносини і ніколи не виставляти її на продаж.
Ці аргументи буду наводити при найменшій можливості, аби Верховна Рада сьомого скликання зуміла підтримати село, де акумулюється український національний дух. Це стосується і Волині, і Слобожанщини, і Донеччини… Село житиме тільки тоді, коли до   нього повертатиметься молодь і закріпиться на прабатьківській, прадідівській землі. Станеться це тоді, коли прокладемо туди дороги (зуміли ж дещо зробити до Євро-2012!), подбаємо про транспортне сполучення, про належні комунальні послуги. А ще — про всю соціальну інфраструктуру: школи, дитсадки, медичні заклади.

ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ — СТАТУС ТЕРИТОРІЇ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ
Що ж конкретно найближчим часом можна зробити в нашому окрузі, щоб покращити життя його людей? Передовсім нагадаю, що у 2001 році за моєю участю як народного депутата був прийнятий Закон «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області», тобто в місті Нововолинську і селищі Жовтневе. Ми мусимо відновити його дію. І не лише щодо міста Нововолинська. А, подібно до інших країн, слід надати статус пріоритетного розвитку і деяким іншим прикордонним територіям України.
А головне — варто ставку робити на те, що найбільший наш капітал — люди. Щоб уся земля в Україні загалом і в нашій області, яка є аграрною, оброблялася. Вона даватиме робочі місця. Аграрний сектор позитивно вплине на економіку в цілому, на наш експортний потенціал. І ми матимемо можливості потрапити не лише на європейські, а й на інші світові аграрні ринки.
Є сумніви, чи пустять нас туди після вступу в запрограмовану Росією зону нібито вільної торгівлі в рамках СНД, після майже вже неминучого «злиття» України в Митний союз. Думаю, що це значною мірою залежить від нас самих. Розуміючи суть тенденцій, у депутати–мажоритарники йде багато (подивіться у списки в округах) аграрників, представників крупного аграрного бізнесу. Нам сьогодні ні в якому разі не можна допустити зміну діючого пільгового податкового законодавства для крупного сільського господарства і варто напрацювати закони, які дадуть можливість одноосібникам розвивати індивідуальні господарства. Селянин — годувальник держави. Буде процвітати село — піднімуться промислові підприємства, в тому числі й переробні.

УСЕ МАЄ БУТИ СПРАВЕДЛИВО
Часто мене запитують, на кого залишу ТзОВ «П’ятидні», якщо виборці нададуть перевагу мені. Я маю кому доручити господарство на період своєї праці у Верховній Раді! У ТзОВ «П’ятидні» є високо-класні відповідальні спеціалісти. Колектив дружний, згуртований. Ми — одне з небагатьох господарств, яке ніколи не вивішує оголошення про прийом на роботу. Хоча у нас, у Володимирі–Волинському, є серйозні, «круті» підприємства, які постійно це роблять. Не відомо тільки, куди дівають тих, які працюють зараз. У нас же діє давній принцип: якщо підприємство функціонує добре, виконує планові показники, — значить, там належно працює і колектив, і його керівник. І, на відміну від деяких інших кандидатів у депутати (вони вже мали проблеми з судами), при написанні заяви про згоду балотуватися я вказав, що в разі обрання народним депутатом зобов’язуюся скласти представницький мандат іншого рівня та передати свої корпоративні права в управління іншій особі.
Я разом із людьми підприємство вибудовував тридцять років, працюючи на одному місці. І результати очевидні. Впевнений: хто хоче працювати — знаходить для цього можливість, хто ні — шукає причини для виправдання. Не погоджуюся з наріканнями навіть авторитетних аграріїв, що за сучасних умов практично неможливо ефективно господарювати у селі.
Дивно це чути й від деяких кандидатів у народні депутати. Тому мені б хотілося, щоб політичні демагоги, які легко перемагали на виборах під лозунгом якоїсь ідеї чи ідеології, відійшли у минуле. Натомість, щоб до парламенту приходили успішні люди, які своїми реальними справами довели своє право і здатність працювати у вищому законодавчому органі країни і які б займали центристську прагматичну позицію, залучаючи поступово в свої лави депутатів як зліва, так і справа. Тому що закони дуже часто приймаються під разові проекти, інтереси кланів та окремих конкретних підприємств. Якщо по лінії держбюджету в нас виділено 12 мільярдів на розвиток аграрного сектору держави, то Волинь із цієї суми майже нічого не отримує. Не думаю, що в нашому краї гірші бізнесмени, ніж, скажімо, на Луганщині чи на Донеччині. Потрібно, щоб усе було справедливо. Для цього мусить бути потужна депутатська фракція чи група, яка відстоюватиме центристську, прагматичну позицію у Верховній Раді, щоб законотворення було дійсно позитивним і відображало настрої тих виборців, які нас до парламенту приведуть.

НАШ ШЛЯХ — ТІЛЬКИ В ЄВРОПУ!
Найдорожчі для мене цінності — сімейні. Я приходжу в сім’ю, спілкуюся з дружиною, в телефонному режимі — з дітьми. Це моє найбільше натхнення, найбільша душевна розрада. І звичайно — в колективі, на роботі. Коли там усе складається гаразд — життя вдається. Робота дає силу, вона — генератор моїх внутрішніх сил.
Але, займаючись своєю справою, не можна повністю абстрагуватися від того, що нас оточує. Важко залишатися байдужим, коли навкруги багато проблем і бід. Перш за все, мене непокоїть те, що представники у вищих ешелонах влади дуже відірвані від народу, який їм потрібен тільки як електорат перед черговими виборами. Окозамилювання, прикрашування реального стану справ, що ми спостерігаємо, дуже небезпечне. Турбує також те, що розвивається «перевербування» України до Росії. Хоча ми — європейська держава й повинні рівнятися на європейські цінності не лише в матеріальному плані, але й, перш за все, в політичному, на досвід демократії, прав і свобод громадян. Вселяє надію впевненість, що ми, українці, — єдина, сильна, європейська нація. Переконаний, з обранням нового складу Верховної Ради, який буде впливати на політичні та економічні процеси в державі, ми зуміємо зробити життя українців достойним.

ПЕРШ, НІЖ ОПУСТИТИ БЮЛЕТЕНЬ…
Моє виборче гасло: «Українцям — кращу долю!». Хочеться, щоб усі пам’ятали: наслідки цих виборів можуть стати доленосними як для України, так і для кожного з нас. Кожен виборець, ідучи з бюлетенем до виборчої скриньки, повинен дати відповідь на запитання: а що він персонально може зробити і зробив для поліпшення свого життя та життя України в цілому? Усі будемо нести відповідальність за те, хто стане народним депутатом, яким буде майбутній парламент, що він зможе в країні змінити на краще, за те, яким буде наше майбутнє. Це принципово. Тому не будьмо байдужими, керуймося розумом і совістю, щоб Україна стала щасливою.