«У газеті «Волинь–нова» за 14 квітня, — написала в своєму листі, — я прочитала статтю про продуктові набори до Великодніх свят… Це і заставило запитати, чи справедливо у нас роздали ті подарунки...
Напевно, в цивілізованому і економічно розвиненому суспільстві, де рівень соціальної захищеності людини є саме таким, за якого вона не має підстав почувати себе обділеною, принаймні, у мінімальних життєвих потребах, питання, що з ним звернулася до редакції «Волині–нової» жителька села Новосілки Горохівського району Галина Романюк, взагалі не постало би. Але то — не про нас. От і взялася жінка за перо...
Петро БОЯРЧУК
«У газеті «Волинь–нова» за 14 квітня, — написала в своєму листі, — я прочитала статтю про продуктові набори до Великодніх свят… Це і заставило запитати, чи справедливо у нас роздали ті подарунки? Живе у нас в Новосілках Ярко Васильович Миколайчук, 1937 року народження. Він — інвалід ІІ групи, каліка. Ходить на двох милицях, хвороба повикручувала йому ноги, він не може піти в магазин купити собі хліба, йому навіть відро води принести до хати важко… Але у нас роздали подарунки тим, які живуть у нормальних умовах і дають собі раду, а йому ніхто нічого не дав. Миколайчук — мій брат. Коли я звернулась за нього в сільську раду, то мені сказали, що у нього є діти. Але ж серед тих людей, яким дали подарунки, також багато таких, у яких є діти… Коли спитала, чому його не бере під опіку соціальна служба, то голова сільської ради сказав, що, коли Ярко буде платити, то до нього працівники тієї служби будуть ходити. Бо є такі, що платять, і до них соціальні працівники ходять. Але я знаю, що ті, хто платить, мають змогу самі себе забезпечувати, а Ярко ледве ноги волочить і живе тільки за ту пенсію… Невже такому каліці не можна було дати того подарунка?..» Перш ніж відповідати на поставлені пані Галиною запитання, зразу скажу, що сільська рада, як і сільський голова особисто, хоч першочергово на них нарікає авторка, ні до згаданої роздачі продуктових наборів, що їх у листі названо подарунками, ні до опіки окремих громадян працівниками соціальної служби ніякого стосунку не мають. Продуктові набори до Великодня, до речі, незалежно від Горохівського територіального центру соціального обслуговування населення, були роздані в Новосілках, як і в інших селах району, одним із обласних благодійних фондів. Роздавали ж їх виключно тим, хто, за визначенням законодавця, є соціально незахищеним найбільшою мірою. Тобто, одиноким старим і немічним, або ж таким, у кого є діти, але вони вже теж непрацездатні і самі потребують соціальної допомоги. То ж не один Ярко Миколайчук «подарунка» в Новосілках не отримав. Умови, в яких він живе, новосілківський сільський голова Євген Пились без жодних вагань назвав у розмові зі мною важкими. Склалися ж вони такими насамперед через те, що чоловік у своїй оселі мешкає сам. Його дочка Марія (мати–одиночка, котра виховує двох ще неповнолітніх дітей) мешкає у сусідньому селі Колодежі і займається особистим селянським господарством. При ній живе і Яркова дружина. Миколайчуків син Валерій також мешкає у Колодежах, де у нього — своя сім’я, працює в ПОСП імені Івана Франка в Губині і теж має особисте селянське господарство. Від Євгена Пилися, як і від працівників Колодеженської сільської ради, про Марію та Валерія я не почув жодного недоброго слова. Хазяйновиті, роботящі, на загал свої життєві потреби забезпечують. У розмові з Євгеном Пилисем Ярко Миколайчук на дітей своїх не жалівся. Навпаки, говорив про те, що Валерій часто до нього приїжджає і привозить усе необхідне. А коли велася перевірка цього листа, таки ж на Валерія, а не на когось іншого, оформив у сільській раді довіреність на отримання платні за оренду його земельного паю. Дружина Яркова юридично з ним не розлучена, діти від нього теж не відмовились. Згідно ж із чинним законодавством першочергово саме їхні рідні повинні забезпечувати таким громадянам, як Ярко Миколайчук, догляд та допомогу. В цілому ж усе це створює ті юридичні передумови, за яких, говорила мені заступник директора Горохівського територіального центру соціального обслуговування Олена Вольська, соціальна служба району, що, до речі, утримує в Новосілках двох соціальних працівників, безплатно обслуговувати Ярка Миколайчука, з огляду на те ж законодавство, не має ніяких підстав. А з приводу платних соціальних послуг, які вона може надавати згідно з встановленим Кабінетом Міністрів України переліком, то ні сам Ярко, ні його рідні до територіального центру не звертались. Очевидно, лише тому, що при тій пенсії, яку отримує інвалід ІІ групи Ярко Миколайчук, як і при тих статках, що їх в цілому має його родина, та їх співвідношенні із цінами доводиться нині рахувати кожну копійку. До речі, далеко не одному Яркові Миколайчуку. Тим і пояснюється роздратування, що дедалі більше відчувається в малозабезпечених верствах населення у зв’язку із тим, як, особливо ж перед черговими виборами, «ощасливлюють» їх всілякими «подарунками» різні благодійні фонди. Як правило, після виборів ці фонди майже нічим про себе не нагадують. То ж, перефразовуючи авторку листа, цілком логічно було би побажати, аби хтось ретельно перевірив, яким чином, якими шляхами і чиїми коштами ці фонди наповнюються і кому реально слугують. Оскільки ж подібна річ є більшістю нереальною, а закони для бідних пишуть багаті, то мимоволі виникає думка, що бідність і низька соціальна захищеність громадян у нашій державі комусь вигідна. У відповідний момент «ощасливлюючи» таких громадян тими ж продуктовими наборами, легко маніпулювати і їхньою свідомістю.
