УДЕНЬ — СЛУЖИТЬ В АРМІЇ, УВЕЧЕРІ — СТВОРЮЄ ШЕДЕВРИ

В руках жительки села Жовтневе Володимир-Волинського району Оксани Саганюк (на фото) народжуються дивовижні ляльки, взуття, мило і торти.


Тетяна АДАМОВИЧ


Свою першу інтер’єрну ляльку з полімерної глини Оксана Саганюк зробила півроку тому, — якраз відтоді, як, завітавши у Львів за покупками, ще потрапила на виставку «Модна лялька». Молода жінка настільки сильно зацікавилась незвичайними експонатами, що, відклавши всі інші справи (а захоплень у неї не бракує), задумала й собі змайструвати таку іграшку, яку пам’ятає ще з дитинства — її на ті часи батьки привезли з Москви. Як це зробити, вчилась в Інтернеті. За два вечори зліпила вишукану панянку і вбрала її у пишне плаття з рюшами і бантами, яке власноруч пошила з тканини, що таки дочекалася свого часу. Ця лялька трохи схожа на саму господиню — така ж чорнява, з карими очима, кольору стиглих черешень, дуже сподобалась чоловікові Ярославу, сину Тарасу і подругам, котрі ще більш заохотили до заняття, яке згодом стало улюбленим.
Як народжуються ляльки? Для Оксани — дуже легко і просто, бо в уяві малює все, що хоче створити, і головне — не копіює. За спеціальністю вона — економіст, але служить в одній із військових частин, тому працювати доводиться ввечері та вночі, коли рідні відпочивають і ніхто не заважає. Полімерну глину, як і пластик, замовляє через Інтернет-магазини, але останнім часом більш уподобала пластик, бо не ламається і майже не б’ється, тому такими ляльками можна гратися. Матеріал, що подібний до м’якого пластиліну, ліпить на спеціальний каркас з дроту, виріб підсушує у духовці, обличчя розмальовує, а волосся робить з вовни. За дві ночі лялька вже готова, а її вбрання прикрашене вишивкою чи декоративними камінцями. У роботі використовує залишки тканин, старі вишивані рушники, скатертини, серветки. Знайомі, знаючи про її захоплення, також зносять, здавалось би, уже непотрібні речі — з них вона шиє одяг для своїх іграшок.
А якось на запрошення директора районного будинку культури Людмили Оцалюк пані Оксана зголосилась на виставку, що відкрилась на п’ятому фестивалі «Українське коровай-сузір’я». Святкове дійство доповнювали лялькові коровайниці, що пекли святий хліб для наречених і благословляли їх на щастя-долю. Тут і свашки у вишитих сорочках, і дружки зі стрічками — усе, як на справжньому весіллі, тільки ляльковому. Тоді я ще подумала, що створити такі цікаві вироби має людина творча, з широкою уявою, яка помічає довкола себе красу, тому і назвала її майстринею. І не помилилась. Від літа лялькова колекція нашої землячки налічує понад чотири десятки експонатів, деякі з них прикрашають інтер’єри у Росії та Казахстані. В ці дні в історичному музеї Володимира-Волинського відкрито її персональну виставку «Ляльковий дивосвіт»
А ще майстриня пече торти, робить… мило і валянки. Такі собі солоденькі кондитерські дива вдавались дівчині ще зі шкільних років. Печиво і рулети, або як їх ще називають у народі — перекладанці, тістечка — ось неповний перелік солодких смаколиків, які вміє пекти ця майстровита пані. Ними вона частує рідних і конкурує з досвідченими кондитерами, бо хто хоча б раз спробував її торти, які пече на замовлення, неодмінно купить ще. Особливо популярний — «Прогулянка по Львову» зі смаком кави, а діти люблять «Снікерси», оформлені мультяшними героями, крутими «тачками» чи персонажами із казок.
Якось, будучи у столиці, Оксана Саганюк зайшла у крамницю, де на вуличних вітринах побачила прозоре мило зі знімками всередині. Як таке може бути? — дивувалась, вирішивши й собі спробувати зробити щось подібне. По приїзді додому взялася експериментувати. Основу, що світилася, мов скло, замовила знову ж таки в Інтернет-магазині. Легко навчилась робити мило, що не сушить шкіру. У силіконові формочки, що мають вигляд ангелів, ведмедиків і сердечок, заливала відвари ромашки, звіробою, календули та інших лікарських трав. Усі її рідні користуються такими лікувальними засобами, а друзі отримують у подарунок ще й косметичні набори: прозоре мило з власним знімком. Виявляється, зробити його не важко. За допомогою ксерокса на спеціальний папір наносить відображення із фото. Цей папір кладе всередину основи і заливає тонким прозорим мильним шаром. Від рідини папір розчиняється, а знімок лишається. Таке сувенірне мило можна ще й використовувати, воно не шкідливе, бо виготовлене на олійних основах.
Маючи «мильне» хобі, Оксана вирішила навчитися ще одному. І знову ж таки, гуляючи у соціальній мережі, здибала там, як зробити теплу взуванку з вовни. Не гаючись, бо не звикла нічого відкладати на потім, купила шерсть у місцевих вівчарів і вже за три години хвалилася гарненькими дитячими тапочками. З тієї ж овечої вовни, мила і води «шила» справжні валянки на мороз, шапки у баню. За допомогою спеціальних голок набивала на них узори-малюнки, на дитячих — кумедні мордочки лісових мешканців.
Оксанині колеги уже настільки звикли до її багатогранних уподобань і захоплень, що, коли довго не чують про щось нове, самі запитують: чому мовчить і не розказує? А їй і справді є багато про що розповісти, бо вже опанувала вітражний розпис на склі, а мріє — малювати на тканині. Ще до Новорічних свят зробила величенького Діда Мороза, а місцевих молодят хоче потішити кількаповерховим диво-тортом, який обов’язково мають вивезти на візкові, — таке побачила у закордонних фільмах.