ЧИ ПОТРІБНО УКРАЇНЦЯМ ВІДЗНАЧАТИ ЮВІЛЕЙ КРИМСЬКОЇ ВІЙНИ?

Сьогодні і в Росії, і в Україні заговорили про відзначення 150-річчя Кримської війни. Що змушує Україну підключатися до цієї акції? Адже ця війна була ганьбою для Росії, та й не лише для неї. А для українців це була ще одна трагедія з людськими жертвами, муками і голодом.
У Москві ж тим часом на догоду шовіністам прагнуть змалювати тодішню Росію, як безневинну овечку, на яку підступно напали об’єднані сили Англії, Франції, Туреччини та Сардинії. Навіть про польського поета Адама Міцкевича не забули, який приїхав з польським легіоном у Стамбул, щоб воювати проти Росії в період польської бездержавності.
Нині в Росії стверджують, що союзники, мовляв, хотіли остаточно витіснити бідолашну Росію з Близького Сходу, не дати запанувати на Чорному морі, а Туреччина прагнула зміцнити свої позиції на Кавказі і в Криму. І ніхто чомусь не згадує про нестримні віковічні російські пристрасті: звалити, розчленувати свого найближчого сусіда, прибрати до рук Босфор і Дарданелли — то були у той час не такі вже й нереальні плани великоросів.
Шукаючи вагомих причин для розв’язання війни, Микола І став вимагати не лише “ключей от гроба господнего”, але й права втручатися у справи слов’ян. Це щось схоже на нинішню проблему “рускоязичних”. Як і тепер, тоді в Росії народ “бєзмолствовал”, а дворянська еліта “ліковала”. Нинішні ініціатори відзначення ювілею Кримської війни особливий наголос роблять на тому, що Севастополь є “городом русской славы”. Та глашатаї “русской славы” свідомо не роблять аналізу особового складу тодішніх збройних сил Росії за національністю.
А чи знає широка громадськість, скільки ж у тій війні воювало тисяч Сердюків, Слободянюків, Петренків, Рябоконів, Швеців, Нестеренків, Кішок, Півнів? Якби відкрито про це писати, то вийшов би цікавий реєстр не слави, а безслав’я для мільйонів українців.
Адже в Кримській війні спустошенню людському і матеріальному піддалась уся прифронтова Україна. Варто мати на увазі три українських чинники: Чорноморський флот тоді споруджувався переважно українськими руками, у війні використовувались виключно українські транспортні засоби (підводи, воли, коні), зерно, фураж і продовольство вичерпувалися із українських комор. Серед солдатських колон, які силою гнали за царським графіком на забій, 50 відсотків жертв, безумовно, були українцями. Додаймо до цього традиційне російське злодійство, що привело придорожні села до вимирання з голоду.
Якщо коротко сказати про наслідки Кримської війни, то вона сприяла розвалу величезної розбійницької імперії, яка прагнула поглинути щонайменше півсвіту, та сил не вистачило. То ж чи варто українцям відзначати напівзабуту подію, де на їхній землі комусь приписується слава, а нам залишається гірке безслав’я?
Олексій ПОЛІЩУК, старший викладач Волинського держуніверситету.