Катерина Ждан (на фото) із Ситниці Маневицького району досі пам’ятає вірші, які 1943 року читала під час відкриття козацької могили...
Катерина Ждан (на фото) із Ситниці Маневицького району досі пам’ятає вірші, які 1943 року читала під час відкриття козацької могили...
Сергій НАУМУК
Це невеличке село на Волині стало частиною унікального явища української історії — Колківської республіки, коли протягом кількох місяців 1943 року на території площею близько 2,5 тисячі квадратних кілометрів панувала українська влада. Повстанці тоді доволі швидко налагодили господарство: запрацювали хлібопекарня, млин, молокозавод, школи, клуб із драмгуртком, жандармерія та суд. А Колки нарекли «тимчасовою столицею України» (подейкують, саме такий напис можна було побачити на в’їзді до містечка). І в Ситниці, що поблизу Колок, теж завирувало життя: почали роботу курси зв’язківців та друкарів, відчинив двері шпиталь. Про це дізнаємося від багаторічного прихильника нашої газети, директора Ситницької школи Миколи Васюка, який і знайомить нас із учасницею тих подій — Катериною Михайлівною Ждан. Жінці вже на дев’ятий десяток повернуло, а вона й досі не випускає з пам’яті той час: із ноткою ніжності розповідає про українських повстанців — струнких та доглянутих чоловіків, про вродливого сотника Галайду, за яким не одна дівка сохла… Того далекого 1943-го нашій співрозмовниці було дванадцять. «Якось пішла чутка, що біля школи насипатимуть козацьку могилу, — згадує Катерина Михайлівна. — Молоді хлопці позапрягали коней та взялися возити землю, а старші чоловіки — її розрівнювати. І так ця могила почала підніматися. З боку церкви змайстрували сходи, щоб можна було аж на верх виходити. Ми, малі, бігаємо, нас туди не вельми пускають, а хочеться все побачити». Маленька Катеринка бачила, як прийшов повстанець та, сказавши «Хай буде комусь на згадку», вкинув у ямку під зроблений із сосни хрест закорковану темну зелену пляшку з якимись паперами всередині. Можливо, припускає Микола Васюк, із посланням Колківської республіки до нащадків? Але то ще не вся історія. Відкриття могили мало бути урочистим. На ньому, крім хору «Просвіта», що на ту пору діяв у селі, готувалися виступити й діти. Школярам доручили декламувати вірші. Ніде правди діти, ми неабияк здивувалися, коли 82-річна Катерина Михайлівна розповіла уривок із вірша «Пам’яті лицарів Базара» (біля цього села на Житомирщині червоні розстріляли 359 полонених українських вояків Волинської групи Армії УНР) українського мистецтвознавця, геральдиста Миколи Битинського: Триста зірок і півсотні Й дев’ять в небозводі Ходять в хороводі. І горять вони, палають Неугасним жаром, І осяйно спочивають Над сумним Базаром. «Ті вірші тепер уже всі позабували…» — жінка знову поринає у спогади, щоб за мить нагадати нам ще й куплет із народної пісні «Ми не дамо катувати народ»: Крила розгорнем — заграють гармати. І маки червоні кругом зацвітуть. Рушить степами козацтво завзяте. Вставай, Україно, з невольничих пут. Надвечір того дня до Ситниці прибула повстанська сотня на чолі з Галайдою. Відбулося урочисте богослужіння. Опісля священики виступили з промовами. «Один піп просто сварив усіх, мовляв, які з нас батьки, якщо з двох синів один йде в Червону армію, а другий — у жовто-блакитну. Казав: «Єднайтеся! Хай буде Україна!». Так тоді виступали, що люди плакали…» — Катерину Михайлівну й нині душать сльози. Козацькій могилі, увінчаній хрестом, судився вік Колківської республіки. «А далі найшла червона партизанка і всіх побили. Може, з тиждень той хрест побув ще, — розповідає Катерина Ждан. — З чиєїсь підказки партизани таки відкопали залишену повстанцем пляшку. Що в ній було — хто його знає. Матері нас тоді не пустили». Найімовірніше, ту «згадку» про Колківську республіку червоні партизани знищили. Хоча цілком вірогідною є версія, що знайдені папери передали до НКВД. Адже йдеться про великі організовані партизанські з’єднання, які підпорядковувалися Українському штабу партизанського руху. То, можливо, послання Колківської республіки досі зберігається в архівах СБУ або російської ФСБ?
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА: Колківська республіка — народна назва вільної від німців та червоних території. Територія Колківської республіки охопила населені пункти Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів Волинської області, Степанського і Радивилівського районів Рівненської області. Її межі в силу воєнних обставин змінювалися. Республіка проіснувала до 4 листопада 1943 року, коли регулярні німецькі частини, в тому числі танки, артилерія та авіація, розгромили повстанців. За деякими версіями, участь у розгромі брали й власівці.
