Зізналася в розмові з кореспондентом «Волині» начальник цеху обслуговування споживачів №1 Іваничі центру №2 Волинської дирекції УДПЗ «Укрпошта» Антоніна Андріївна Лобода, яка віддала поштовому зв’язку 42 роки...
Зізналася в розмові з кореспондентом «Волині» начальник цеху обслуговування споживачів №1 Іваничі центру №2 Волинської дирекції УДПЗ «Укрпошта» Антоніна Андріївна Лобода, яка віддала поштовому зв’язку 42 роки
Алла ЛІСОВА
Акція «Герої нашого часу», започаткована нашою газетою, не залишила байдужими багатьох читачів. Хвилю позитивних емоцій і спогадів викликала вона й в Антоніни Лободи. Жінка з неймовірно великим запасом оптимізму, енергії та життєвого досвіду, відклавши усі справи, не лише сама взялася активно підтримати кращих із кращих героїв, а й загітувала своїх колег долучитися до благородної справи, а не бути лише сторонніми спостерігачами. — Читаю газету «Волинь» з першої до останньої сторінки. Безперечно, у першу чергу я віддала голос за Віктора Леонідовича Трушинського, який 54 роки трудився у службі поштового зв’язку, — каже Антоніна Андріївна. — Бо відчула на собі, що це таке — працювати з людьми. Але коли ти любиш те, чим займаєшся щодня, коли до тебе йдуть і залишаються втішеними від спілкування, — це велике задоволення, тоді приходить усвідомлення, що недаремно вибрав саме таку роботу. А як можна було обминути талановиту, зі справжнім Божим даром, дитину — «Устилузького Страдіварі» Олександра Іваницького? Це ж хлопець–унікум. Адже вміти грати на музичних інструментах — це вже багато, а він ще й сам виготовляє їх. Сашко мені нагадав мого дідуся, який постраждав за музику. Виявляється, дідусь нашої співрозмовниці по батьковій лінії Олексій Єрмолайович, який проживав у селі Топилище Іваничівського району, теж мав неабиякий хист до цього. Зробив власноруч скрипку і бубон. А оскільки в ті часи це був цілий ансамбль, то й запрошували його на весілля. До того ж дідусь був дуже красивий. Отож з огляду на це, а також на те, що сім’я мала чималу господарку — у дружини, бабусі Антоніни Андріївни Анастасії Федорівни, й прокинулася ревність. Не довго роздумуючи, якогось дня бабуся, розпаливши піч, викинула у вогонь… музичні інструменти й, взявши під руку чоловіка, мовила: «Тепер будеш не на весіллях, а біля господарки танцювати». Достеменно не відомо, чи мав продовження цей конфлікт. Швидше всього, що чоловік змирився з волею своєї половини. Бо справді став більше поратися біля землі, якої мали кілька десятків гектарів, доглядати живність: чотири пари коней, свині, корови, птицю. А стосунки в сім’ї й далі були напрочуд щирі й теплі. Як пригадує, в ті часи часто чоловік і дружина кликали один одного на «ви». Хоча, зазначає співрозмовниця, любов до гри на музичних інструментах не полишала дідуся ніколи. Вже в поважному віці попросив чоловіка Антоніни Андріївни купити йому чотирирядну гармошку. Аж стіни здригалися, коли він витинав на ній «Польку», «Яблучко» чи «Краков’яка». Це ж треба було все самому осягнути — жодної музичної освіти чи навіть якогось вчителя не мав! Взагалі, як пригадала співрозмовниця, вся їхня родина була дуже співочою. Багато хто з неї виступав у церковному хорі. Вже пізніше покоління, представники якого живуть зараз, мають менший хист до співу. Не раз хтось жартував, що його спалила в печі бабуся. — Зачепила мене за живе також історія про людину-самітника, — продовжує Антоніна Андріївна. — Життя октавинського «дивака» Миколи Громи заставляє нас задуматися про вічне… Мимоволі знову пригадалося своє. Їхня сім’я з діда–прадіда була глибоковіруюча. І Бог її оберігав на крутих життєвих перехрестях. У церкві предки завжди мали свій визначений куточок, де молилися. Дідусь Антоніни Андріївни по маминій лінії Гнат Захарович Гринюк 22 роки служив старостою у Свято–Михайлівській церкві села Топилище. А сталося це після того, як він, перебуваючи на фронті, попросив Господа повернутися живим до дружини та своїх п’ятьох дітей. Тоді й поклявся, що служитиме Богу. Він також виготовляв свічки на спеціальному верстаті й запалював їх на центральному підсвічнику, який називається панікадило. До речі, пані Антоніна дуже добре вивчила свій родовід. А не так давно дізналися про ще одну цікаву річ. Якось до Антоніни Андріївни підійшов священик і запитав, чи її брат Олександр, який працював на заводі СТО у Нововолинську, може зремонтувати хрест, який від старості років розвалювався. Мова йшла про один із головних церковних атрибутів, з яким виходить батюшка під час служби Божої з вівтаря і благословить прихожан. Олександр забрав його для реставрації. І яким великим було здивування чоловіка, коли, роз’єднавши його на дві частини щоб по–новому міцніше скріпити, прочитав напис: «Виготовив Гринюк Гнат Захарович», тобто його дідусь. Пройняло хвилювання, а разом із тим — і гордість. Тоді й вирішив поставити й свій автограф: «Реставрував Олександр Оранський». — Усі в нашій родині знають, — повідала далі Антоніна Андріївна, — що віддане церкві повернеться сторицею. Тому й не перестаємо робити пожертви. Ще брати прадідуся колись придбали в храм оксамитовий килим. Роки пройшли — він зносився. Треба було замінити. Внесла лепту й на інші господарські потреби. Втішається Антоніна Андріївна тим, що в Іваничівському храмі Казанської Богоматері співає невістка, а онучок там щиро прислуговує. Святі сімейні традиції не перериваються. — І ваша акція є ще одним додатковим містком до читачів, адже люди праці, сподвижники заслуговують на добре слово. Не оминайте таких людей! — сказала на прощання Антоніна Андріївна. — А ви підказуйте нам адреси, де живуть герої нашого часу, адже журналісти і поштарі роблять спільну справу, — відповідаю пані Антоніні. Звертаємося з таким проханням і до всіх читачів: журналісти «Волині» готові вирушити у будь–яку точку нашого краю, щоб тільки відкрити Людей Праці, Людей Думки, Людей із Великим Серцем. А хто став героєм нашого часу у квітні цього року, ми оголосимо в суботньому номері. Сьогодні ж пропонуємо кандидатів, які найбільше нас вразили у травні цього року. В анкеті із 7 кандидатів ви маєте проголосувати лише за 3 номінантів, тобто поставити навпроти них у графі «Ваш вибір» цифри: 1, 2 або 3 (це буде своєрідна ваша трійка призерів, де 1 — означатиме перше місце, 2 — друге, 3 — третє). Якщо ви не хочете вирізати із газети — напишіть на окремому аркуші паперу (або в листі) трійку кращих по місцях. Відповіді надсилайте на адресу редакції до 30 червня цього року з приміткою «Людина місяця». Конверт із вашою анкетою візьме участь у спеціальному жеребкуванні, під час якого ви можете виграти цінний приз від нашої газети. Волинь повинна знати своїх героїв!
ГЕРОЇ ТРАВНЯ-2013 ГАЗЕТИ «ВОЛИНЬ» Кандидат Публікація, дата Ваш вибір
БОРТНЮК Михайло «Тут дарують сиротам... будинки» 9 травня – директор Люблинецької школи-інтернату, що у Ковельському районі, уміє знаходити для обділених долею дітей власні будинки.
ГОЛЕЧКО Влад «Військового робота сконструював Ковельський школяр» 4 травня – винахід семикласника ліцею № 11 міста залізничників потрапив на Всеукраїнський конкурс до столиці.
ПОЛІЩУК Олег «Син націоналіста поставив пам’ятник росіянину-фронтовику» 30 травня – такий благородний вчинок здійснив учитель Любешівського навчально-виховного комплексу.
СУС Віталій «Три чужі душі стали найріднішими» 23 травня – уродженець Каменя-Каширського, а нині громадянин Білорусі Віталій Сус разом із дружиною Оленою всиновили трьох сиріт, а четверту дитину із сиротинця взяли під опіку.
ТИМОЩУК Анатолій «Кубок чемпіонів – у руках волинянина!» 28 травня – після перемоги мюнхенської «Баварії» у фіналі Ліги чемпіонів уродженець Луцька став найтитулованішим українським футболістом.
ТУРАК Андрій «Міських школярів можна здивувати... заводом у селі» 25 травня – луцькі гімназисти дізналися, звідки береться якісне молоко, побувавши на сучасному переробному підприємстві знаного в краї господарника у селі Угринів Горохівського району, де виготовляється продукція торгової марки «Угринів-молоко».
ЦАРУК Ярослав «У мене душа кричала від неправди» 16 травня – Ярослав Васильович змінив кілька велосипедів, коли об’їжджав усі села Володимир-Волинського і сусідніх із ним районів, щоб зібрати свідчення тисяч очевидців про трагічні сторінки історії свого краю.
