ОСТАННЄ КОХАННЯ ІВАНА МАЗЕПИ

Іван Мазепа – чи не єдиний українець, якому присвятили свої твори світові генії – Вольтер, Байрон, Гюго, Пушкін. Але попри велику вагу гетьмана як історичної особистості, у центрі уваги класиків Мазепа поставав перш за все, як підкорювач жіночих сердець.
Перший роман, який приписують майбутньому гетьманові, стався при дворі польського шляхтича Фальковського: юний Іван спокусив його дружину. Коли Фальковський застав коханців “на місці злочину”, та ще й його слуга підтвердив, що Мазепа бував у пані стільки разів, “скільки він має на голові волосся”, шляхтич вирішив жорстоко покарати молодого коханця. Зв’язаного голого Мазепу посадили задом наперед на його коня і налякану тварину пустили через густі зарості. Кажуть, коли кінь прибився до обійстя Мазепи, слуги ще довго не відчиняли ворота, бо не могли упізнати в скривавленій людині свого пана…
За дружину Іван Мазепа узяв собі вдову Фрідрикевич. І хоч побутує думка, що він одружився з нею тільки заради грошей і ніякого кохання між ними не було, за час їхнього сімейного життя гетьману не приписують жодного роману на стороні (за іншими даними Мазепа був двічі офіційно одружений, але дітей у нього не було).
Справжнє велике кохання прийшло до Івана Мазепи, коли він став уже вдівцем. І нічого у цьому не було б дивного, якби не дві обставини: вік закоханих, а також те, що вони були ріднею. Обраницею гетьмана України стала Мотря – донька його правої руки, державного судді Василя Кочубея. Їй минав 15-ий рік, а Мазепі йшов – 71-ий. До того ж, гетьман був хрещеним батьком Мотрі.
Не зважаючи на такий поважний вік, Мазепа виглядав міцним та енергійним. А розмовою він міг приворожити будь-кого, не кажучи вже про наївне дівчисько, адже володів кількома мовами. Посол Франції Жан де Балюз був просто вражений домашньою бібліотекою Мазепи, в якій були кращі київські, німецькі, латинські та старовинні рукописи. Ще здивований посол дізнався, що гетьман регулярно читав газети французькою та голландською. Такі глибокі знання з мов та інших дисциплін Мазепа отримав у Києві та навчальних закладах Європи.
Крім усього, Мазепа сам писав вірші. До наших днів збереглося дванадцять віршованих листів гетьмана до прекрасної Кочубеївни. Усі вони сповнені слів кохання, ніжності, страждання і туги від того, що не може з нею одружитися. Закоханий гетьман був безмежно і безтямно, готовий на все заради Мотрі – посилав дівчині в дарунок книжечки, намисто, діамантові перстені і просив нічну сорочечку, яка торкалася „білесенького тіла”, пасмо волосся, яке пахло сонцем, польовими квітами. “Моя сердечно кохана Мотронько! Поклін мій віддаю Вашій Милості, моє серденько, а при поклоні посилаю Вашій Милості гостинця-книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячно прийняти, а мене в любові своїй неодмінно ховати, заки дасть Бог, з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі зваби тіла біленького, моя любонько кохана!”
Але проти їхнього кохання стали батьки Мотрі – особливо перечила цьому мати, яка, за деякими даними, колись була коханкою гетьмана. І якщо Кочубея і його непокірну дружину можна було ще примусити не перечити володарю держави, зрештою купити їх, то перед законами Церкви, що категорично забороняла такий шлюб, гетьман був безсилий.
Мотря втікає з батьківської оселі і якийсь час перебуває в палаці Мазепи в Батурині. Однак незабаром вона повертається в маєток батьків, де її ізолюють від зовнішнього світу, світського життя і особливо – від стосунків з Мазепою.
У 1708 році батько Мотрі, через наполягання дружини, доніс Петру І про союзну угоду гетьмана з шведським королем Карлом ХІІ. Це був не перший донос на гетьмана і Петро І, який цінував розум та освіченість Мазепи, наказав відрубати голову донощикам: генеральному судді Кочубею та його спільнику, полтавському полковнику Іскрі.
Як склалася подальша доля обраниці гетьмана? Згідно з народною версією, Мотря втопилась в батуринському ставку. За версією деяких істориків, вона вийшла заміж за 35-37-річного удівця, полкового суддю Семена Чуйкевича, проте була нещаслива в шлюбі та ... закінчила своє життя ігуменею Ніжинського жіночого монастиря.