Таке прохання якось довелося почути від жителів кількох сіл Любешівського району...
Таке прохання якось довелося почути від жителів кількох сіл Любешівського району. Люди стверджували, що в Камені-Каширському найкращий в окрузі пологовий будинок, кваліфікованіші лікарі, нема проблем із кадрами. Тож при нагоді ми віришили підготувати фоторепортаж із цієї райлікарні
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
ТУТ ЖІНКИ НЕ ЛІНУЮТЬСЯ НАРОДЖУВАТИ — У повню, буває, і 9 діток за день приймаємо. Просяться до нас жінки з інших районів, областей і навіть з Києва. Давно працюємо в рамках українсько–швейцарської програми «Здоров’я матері й дитини», беремо участь у тренінгах, використовуємо можливості телемедицини, нове обладнання отримали, — показує усі 5 пологових залів, затишні індивідуальні палати Оксана Іванівна Мартинюк, завідувачка відділення. Сьогодні тут з’явилося на світ уже троє малюків. Молода мама Світлана Бусень із села Видерта ще й не віддихалася після пологів. Щасливо посміхається, зігріваючи на грудях дитя. — Пологи в нас були «партнерські», як тепер прийнято. Чоловік породіллі — у від’їзді, то свекруха морально підтримувала невістку, — розповідає лікар із 36-річним стажем Людмила Циба, знайомлячи нас із новоспеченою бабусею. — Та в мене вже 11 онучків є, і кожному я рада. У нас жінки не лінуються родити, аби Бог дав здоров’я. У Свєти то вже другі роди. Сказали, що треба комусь побути — я й приїхала, — не вбачає у пологах «подвигу» літня жінка. Тут не дивина, коли 21-річна молодичка вчетверте стає матір’ю, коли сім’ї поповнюються сьомою, восьмою дитиною. От і виходить, що у відділенні приймають понад 1100 пологів за рік. Тож лікарі мають змогу вдосконалювати професійний рівень не тільки на тренінгах, а й на практиці. Є тут навіть спеціаліст-неонатолог, яка виходжує недоношених, «проблемних» новонароджених. Леся Михайлівна Долинна прийшла у райлікарню з неонатального центру обласного дитячого територіального медичного об’єднання в Луцьку. Каже, повернулася додому. Показує кювез — «інкубатор», в якому солодко спить крихітний пацієнт. Демонструє обладнання для фототерапії, штучної вентиляції легень… «У цього малюка — гемолітична хвороба, але прогнози гарні, справимося. У складніших випадках звертаємося за допомогою до обласних спеціалістів», — розповідала Леся Долинна. А подружжя Світлана та Олександр Кошелюки уже зібралися із синочком додому, де їх чекає трійко старших діток. Дякують лікарям, а ті навзаєм бажають: «Приїжджайте ще!». Хоча, судячи з черг майбутніх мам у жіночій консультації, роботи в акушерів і педіатрів не бракуватиме й надалі.
ЯК «ВОЛИНЬ» ДОПОМОГЛА ЗАМІНИТИ ЛІЖКА Відомо, що Камінь-Каширський район — лідер в області за рівнем народжуваності, тут — майже 18 тисяч дитячого населення. Дітвора, як і скрізь, від хвороб «не застрахована», то ж багатьом доводиться лікуватися у стаціонарі. Для батьків це завжди тривоги, хвилювання, витрати на ліки… А коли ще й «перенаселені» палати, старі ліжка з обвислими «сітками»… От і поскаржилася одна з мам до редакції. Листа її надрукували у газеті. Було після того у районі «шуму»… Але за це медики не ображаються. Навпаки, демонструють нам, що умови для маленьких пацієнтів тепер стали кращими: у відділенні додалося ще три палати, Скандинавська благодійна місія допомогла замінити старі ліжка, матраци, постільну білизну. Обладнали тут і реабілітаційний кабінет для неповносправних діток, кошти виділили з районного бюджету. Виявляється, у районній раді аж 8 депутатів-медиків, то ж є кому лобіювати інтереси галузі. Було б що ділити… Адже не секрет, що головна недуга охорони здоров’я — безгрошів’я. — Не все відразу, але поступово, крок за кроком намагаємося поліпшувати стан справ. Харчоблок відремонтували, запровадили електронну форму ведення документації. Болюча тема — лікування інфекційних хворих. Зростає захворюваність на туберкульоз. Проблеми медицини скрізь однакові, всім відомі, — зітхає головний лікар Людмила Потягайло, відірвавшись від щоденних господарських клопотів. Людмила Адамівна три роки на цій посаді. Місцева, як і переважна більшість працівників лікарні. Розповідає, що «кадрового голоду» нема, молоді спеціалісти закінчують медуніверситети і повертаються в район. Ось і цього року в лікарні проходять «вишкіл» 12 інтернів. Добра слава лікарні тримається на професіоналах — представниках старшого покоління, таких, наприклад, як Валерій Васильович Соловей, завідувач хірургічного відділення. — Він робить найскладніші операції, витягує найважчих хворих. Коли Валерій Васильович прихворів, усі відчули, як багато бере він на свої плечі, не рахуючись ні з часом, ні з власним здоров’ям. Спеціалістів такого рівня треба ще пошукати, — констатує Людмила Потягайло. Підтвердили ці слова і пацієнти, серед яких є не тільки жителі Камінь-Каширського району, а й із ближчих сіл сусіднього — Любешівського. Після закриття дільничної лікарні у Великій Глуші люди часто їдуть за порятунком у Камінь. Ну а місцеві кажуть, що на їхнє життя реформи в охороні здоров’я ніяк не вплинули. І додають: «Дякувати Богу». Офіційно «приписані» до Каменя хворі з нирковою недостатністю із Ратнівського, Любешівського районів, які проходять тут сеанси гемодіалізу. Завідувач відділення Едуард Карпук розповідає: — Одинадцять пацієнтів у нас із Камінь-Каширського району, 4 — з Любешівського, один — із Ратнівського. Декому далекувато добиратися, але п’ять років тому аж до Луцька їздили. На жаль, багато молодих хворих — 16 років, 18, 25. Ось цьому хлопцеві вкрай необхідна пересадка нирки, але в Україні трансплантація органів є великою проблемою. Є пацієнти, які понад 10 років — на штучній нирці, робимо все, що в наших силах, аби продовжити їхнє життя.
НЕ РОБОТОЮ ЄДИНОЮ… У кабінеті головного лікаря звернули увагу на картини, що прикрашали стіни. Це пейзажі лікаря-терапевта Івана Григоровича Коника. — Прекрасний спеціаліст, але вже пішов на заслужений відпочинок. Про нього хворі згадують добрим словом. Подарував лікарні багато своїх робіт. А не так давно здібності до малювання відкрила у собі ще одна наша колега. Цей натюрморт створила лікар відділення функціональної діагностики Валентина Матвіївна Соловей, — гордиться талановитими співробітниками головний лікар. Сама Валентина Матвіївна каже, що вона — художник–початківець, самоук. Малювати любила з дитинства, але серйозно займатися було ніколи. Робота, сім’я, домашні справи. Як і більшість жінок, в’язала, вишивала, ось зараз «у роботі» оздоблення сукні для внучки. Взятися ж за пензель спонукала важка травма. — Два роки тому ми з чоловіком вибралися на природу на лижах. Любимо активно відпочивати, влітку з палаткою їздимо на Біле озеро. А того разу був звичний маршрут — до нашого Озюрка. На його березі й трапилося нещастя — складний перелом ноги, який майже на півроку позбавив мене можливості ходити. Тоді й привезла мені донька фарби, мольберт. Почала я спеціальну літературу гортати. І дуже скоро захопилася живописом, уже понад 40 робіт маю. Більшість роздарувала. Квіти особливо люблю малювати, — зізнається Валентина Соловей, робочий стіл якої прикрашає пишний цвіт вазонів. У багатьох працівниць лікарні — умілі руки. Творчі натури по–різному себе проявляють: хтось вишиває, захоплюється макраме, а хтось вірші пише. Розповіли нам і про лікарів, які утверджують своїм прикладом здоровий спосіб життя, є любителями зимового плавання. Серед них і вже нам знайома Леся Долинна. — З 1999 року «моржую». А в колег «стаж» ще більший. Взимку до озера вони мене підвозять, а навесні вранці сідаю на велосипед: покрутиш педалі, скупаєшся — на цілий день одержуєш заряд бадьорості, — впевнена у перевагах свого методу оздоровлення Леся Михайлівна. Дбати про здоров’я радять лікарі й своїм пацієнтам. У понеділок вранці, коли ми побували у райлікарні, вона знаходилася «в облозі» легковиків, у коридорах було багатолюдно. Хвороби змушують шукати порятунку, хоч кожен знає: відновити здоров’я важко, краще — вчасно запобігти недугам.
На фото: У реабілітаційному кабінеті заняття проводить Алла Яцук.
