Майже тридцять років очолює Щедрогірське відділення поштового зв’язку Ратнівського району Лідія Григорівна Мельник (на фото)...
Майже тридцять років очолює Щедрогірське відділення поштового зв’язку Ратнівського району Лідія Григорівна Мельник (на фото). Колектив обслуговує, крім Щедрогора, ще й села Підгір’я, Окачеве, а також хутори Дощаницю, Башлівку, Залюття. Протягом багатьох років відділення (одне з кращих у районі) є незмінним лідером і в передплаті газети «Волинь-нова». Тут вона приходить у кожен другий двір, а в Підгір’ї — майже в кожен дім. Нещодавно Лідія Григорівна відзначила 55-річний ювілей, а напередодні ми запросили її до розмови
Іван КАПІТУЛА
— Лідіє Григорівно, а як ви на пошту потрапили? — Випадково. Спершу рік попрацювала бухгалтером сільської ради. Невдовзі у Щедрогорі звільнилося місце начальника відділення поштового зв’язку. Сільський голова Єва Чечеріна мені й запропонувала цю посаду. Спочатку було ой як важко. Не вистачало знань, вміння, досвіду. Допомагали спеціалісти-поштовики з райцентру. Не раз телефонувала й до колег із сусідніх відділень зв’язку, радилась з тих чи інших питань. — Чи не жалкуєте, що присвятили пошті більшу частину свого життя? — Я дуже люблю свою роботу. У мене, чесно кажучи, вихідних нема. Бо, знаючи, що в неділю в селі великий базар, поспішаю у відділення. І переконана, що там мене вже чекають. Хочуть передплатити періодику, здійснити якісь платежі або ж просто поспілкуватися. — Що ви, Лідіє Григорівно, можете сказати про свій колектив? — Колектив хоч невеликий, але дружний, працьовитий: я і листоноші Василь Гурич та Світлана Мельник. Василь на пошті з 1996 року. А Світлана до декретної відпустки була в Ратному підмінним начальником відділення. Нині працює листоношею в Підгір’ї. Це і її велика заслуга в тому, що в цьому селі «Волинь–нову» селяни отримують майже в кожній хаті. Я також за сумісництвом працюю листоношею. Причому, маю найбільшу дільницю в районі, до якої входить півсела Щедрогір. На моїй дільниці більше сотні пенсіонерів. І всі читаючі люди. Газета «Волинь-нова» виходить тричі на тиждень, тому тричі, в обов’язковому порядку, ми її та іншу пресу й доставляємо читачам. П’ять років тому за результатами передплати «Волині-нової» нам від редакції вручили велосипед. Ще три подарував народний депутат України Степан Івахів. Отож, зараз добираємося у села та на хутори двоколісним транспортом. — Важко сьогодні проводити передплату? — Люди давно зневірились, нарікають, що тепер все побудовано на брехні. На відміну від деяких газет, «Волинь» пише правду, якою б гіркою вона не була. Є пенсіонери, які виписали по декілька газет на перший квартал чи місяць нинішнього року. А от на наступний квартал — тільки «Волинь-нову», відмовившись від інших видань. Або такий факт. Мешканець Підгір’я передплатив якусь іншу газету, та коли про це дізналась його дружина, то послала чоловіка на пошту ще раз. — Бачу, Лідіє Григорівно, що поштове відділення відремонтоване, за тишно у вас. — Наше приміщення відділення зв’язку було одним із найстаріших у районі. Мало непривабливий вигляд. Але завдяки керівництву районної пош ти зробили капітальний ремонт. Причому, власними силами. Це обійшлося значно дешевше, ніж планувалося. — Знаю, що ви виховали гарних дітей, маєте внучка? — Горджусь своїми дітьми. Син Вадим живе із сім’єю в Самарах, дочка Лариса замужем у Луцькому районі. Невістка Люд мила Мельник працює в Язавнях заступником директора школи. Вона для мене як рідна дочка. Безмежно тішуся трирічним онучком Захарком. Люблю родину, роботу, людей, бо це — моє життя.
