Коли 20 лютого на Інститутській у Києві снайпери розстрілювали повстанців, на допомогу пораненим прийшла жінка – без каски, щита чи бронежилета, із розпущеним волоссям...
Коли 20 лютого на Інститутській у Києві снайпери розстрілювали повстанців, на допомогу пораненим прийшла жінка – без каски, щита чи бронежилета, із розпущеним волоссям. Її не захищало нічого. Нічого, крім неймовірної мужності, любові до людей, почуття обов’язку і якоїсь Божої сили. Знімок французького фотографа Еріка Буве, на якому українка рятує поранених, облетів увесь світ. Але хто ця найсміливіша жінка планети, як її одразу назвали, стало відомо лише цими днями. Виявилося, що відважною героїнею на фото є 41–річна медсестра з міста Буськ Львівської області Марія Матвіїв (на фото)
Петро МАКАРУК
Сама пані Марія свій вчинок не вважає героїчним. Каже, що просто виконувала свою роботу. Вона досі не може стримати сліз, коли згадує про Майдан, і тепер точно знає, що могла б працювати військовим медиком. Загалом у Київ жінка їздила 5 разів. — Ми з чоловіком вирушили тоді, коли найбільше потрібна була допомога. Я розуміла, що не усі захочуть поїхати, адже дехто може злякатися, декого просто не відпустить сім’я, – зізналась жінка інтернет–виданню «Новий погляд». 18 лютого Марія цілий день була на роботі – працює диспетчером у Львівському обласному центрі медичної допомоги та медицини катастроф у Буську. Про криваві сутички в Маріїнському парку та на Інститутській почула з новин. — Я тоді дуже плакала, хоча в цей день плакала вся Україна. Приходжу додому, а чоловік читає новини в інтернеті. Я йому й кажу: «Як ти можеш сидіти, коли там таке робиться?». Він відповів, що з хлопцями домовилися їхати завтра. Я сказала, що завтра вже не буде до кого їхати… Увечері її як жінку не хотіли брати в автобус. Однак медичний фах і слово чоловіка, що вона буде з ним, зіграли свою роль – Марія поїхала з усіма до Києва. Зранку 19 лютого цілий день і потім майже всю ніч розливала коктейлі Молотова. 20 лютого прокинулась у наметі після нового штурму силовиків. Хтось сказав, що потрібна допомога медиків на Інститутській, де розстрілюють повстанців. — На світлині французького фотографа Еріка Буве я надаю допомогу чоловіку, який отримав дуже тяжку травму голови. Сумніваюся, що він вижив: там була рана діаметром 2 см, а кров текла, немов вода із крана… Я мала при собі великий бинт і просто запхала його в рану, аби спинити кровотечу. Коли прийшла, він був ще живий, і завдяки іншим хлопцям його вдалося евакуювати. Хто це був, не відомо й до сьогодні. Я не вдивлялася в обличчя, тому не знаю, чи цей чоловік серед Небесної сотні, чи ні. Найгірше, що не було можливості надати кваліфіковану допомогу, бо з одного боку стріляли постійно, з іншого – ми мали при собі лише незначні засоби для медичної допомоги… — Я знала, що це небезпечно, – продовжує Марія. – Однак маю дуже сильне почуття обов’язку. І це не просто слова, що я така є. Якщо хтось потребує допомоги, перестаю думати про себе, концентруюсь на тому, що можу зробити. За той час надала допомогу чотирьом чоловікам. Можливо, тільки двоє з них вижили, хоча досі не знаю, хто вони… У ті криваві дні, від’їжджаючи на Майдан, вона сказала матері, що в разі чого сподівається на неї, адже вдома залишився 12–річний син Дмитрик. — Що мене можуть вбити і що моя дитина нікому не буде потрібна, я подумала тільки тоді, коли лежала в болоті під рекламним щитом, а потім рачкувала назад. Лише тоді по–справжньому злякалася… То все неправда, що я найсміливіша жінка. Я боюся мишей, щурів, темряви. Але якщо треба — не боюсь нічого. Не вважаю, що зробила щось надзвичайне. Мене кликали надавати допомогу і я йшла. Це моя робота, моя професія, от і все, – говорить Марія.
На фото: Лише через місяць вдалося віднайти героїню цього знімка.
