Скільки себе пам’ятаю — батько завжди заробляв гроші. То в Росії, то в Польщі, то в Чехії. Усе — заради нас. Щоб мали все необхідне. Бо спочатку в гуртожитку жили, пізніше — в однокімнатній, двокімнатній квартирах. Хату чужі люди побудували. Він, звісно, все оплачував. Не до нас, дітей, було батькові...
Скільки себе пам’ятаю — батько завжди заробляв гроші. То в Росії, то в Польщі, то в Чехії. Усе — заради нас. Щоб мали все необхідне. Бо спочатку в гуртожитку жили, пізніше — в однокімнатній, двокімнатній квартирах. Хату чужі люди побудували. Він, звісно, все оплачував. Не до нас, дітей, було батькові. Коли ж зрідка бував удома, мама тихенько благала: «Не бігайте, не шуміть, тато спить. Він втомився». І ми сумирно сиділи, пошепки розмовляли, щоб не сердився
Марія КОРНИЛЮК
Ранки в садочку. Мама завжди з нами. І про костюми подбає, і вірш чи пісню разом вивчить, і про друзів розпитає. 1 вересня. Вибір шкільної форми. Розкішний букет. До школи виряджає мама. Опанування букваря. Як навчився читати — мама тішилася, мабуть, більше за мене. Одного разу серед новорічних побажань написав, що найбільше мрію поговорити з татом, коли він нікуди не поспішатиме. Після того мама мене висварила, бо вчителька моє зізнання прочитала на зборах. Я тоді не розумів, чому вона на мене образилася. «Хоч би раз із татом щось помалювали, виліпили з пластиліну», — висловлював я їй своє незадоволення. Збори. «Хай ті батьки ходять, чиї діти погано вчаться, не слухаються», — це татові слова на моє та сестер запрошення піти до школи. Мама виправдовувала його, кажучи, що на весь наш клас із 30 учнів на збори постійно приходить тільки двоє чоловіків. Як мені хотілося, щоб і мій тато був серед них! Випускний. Батько товариша Петра хоч і в чарку любив заглянути, та завжди цікавився своїми дітьми. А які іграшки їм робив! Хоч у нас були магазинні, але більше подобалися ті, які Петя виготовив разом зі своїм татом. Інститут. Знайомство з дівчиною. Приготування до весілля. В цей час завжди відчував мамину підтримку. Про сестер — годі й казати! Потім онуків їй Бог послав. До пологового — мама теж перша! Роки минали… *** Захворіла наша ненька. «Синку, як не стане мене, батька догляньте. Він же все життя для вас старався», — крізь сльози просила матуся. А тато ще більше похмурнів. Прийшов якось у гості. Сіли. Мовчимо. Розмова не клеїться. Про що говорити? Кажуть: «Який батько — такий син». Але я хочу бути іншим! Пересвідчився на власному досвіді, що любові дитини навіть за великі гроші не купиш. Правду кажуть, що корені щастя людини — в дитинстві. А для мене променем сонця, прикладом серед чоловіків стала чужа людина — сусід дідусь Іван. З ним я міг розмовляти до вечора. P. S.Пізній відвідувач закінчив виливати душу, двері редакції за ним зачинилися. В ту мить я згадала давніше почуту розповідь про стареньку бабцю, котра на запитання попутниці, чому літаком летить до Сімферополя, відповіла: «Я ж синові пиріжків напекла. Поки поїздом доїду, які вони будуть?». «Для вас — золотими», — з посмішкою сказала молода жінка. м. Нововолинськ.
