ОЛЕКСАНДР САВЧУК: «НАМ ПОТРІБНА ПРИНЦИПОВО НОВА ВЛАДА, ЯКА ПІДНІМЕ СЕЛО»*

Відстоювати у парламенті інтереси селян, дбати про розвиток сільськогосподарського виробництва обіцяє виборцям кандидат у народні депутати по виборчому округу № 23...

Ірина ЮЩУК

— Олександре Івановичу, про вас як кандидата можна почути, що ви «простий хлопець із села». Збираєте електорат у глибинці?
— Ні, звісно, ні! Річ у тім, що я дійсно народився і виріс у селі — мальовничих Бірках на Любешівщині. Тому з дитинства зростав у роботі і знаю ціну мозолям. Народився в сім’ї тракториста. Мама була ланковою у колгоспі. Як і годиться, тримали велике господарство, тож треба було й сіна заготовити, яке возили за 15 кілометрів з болота, й за всім наглянути. Нас із дитинства привчали до роботи — ми її не боялися, в усьому допомагали батькам. І своїх чотирьох синів намагаюся виховувати так само.
— Як вам вдається поєднувати депутатську діяльність із роботою на власному підприємстві?
— Знаєте, великий плюс у тому, що «Сатар» — це сімейна справа, і я завжди можу покластися на дружину та старшого сина. Зараз, наприклад, наше підприємство ремонтує будинки та квартири, де мешкають діти–сироти й інваліди. Здебільшого ми навіть не чекаємо, поки з бюджету надійде передоплата — самі закуповуємо будматеріали і якнайшвидше беремося за роботу. Ну не будуть люди жити в жахливих умовах і чекати, коли держава їм щось капне.
— Що, зовсім зневірилися в ній?
— Ну як можна зневіритись у державі (сміється. — Авт)?! Ти живеш в Україні, дихаєш нею… А от столичним політикам та партіям я вже не вірю. Ба більше: дійшов висновку, що не варто покривати голови партійними прапорами. Та й із «вождями» ліпше діла не мати.
— Ви казали, що допомагаєте учасникам АТО. А як взагалі оцінюєте ситуацію в країні після Майдану?
— Я був одним з організаторів Євромайдану в Любешові, протестував і в січні–лютому на майдані Незалежності. Але й сьогодні не бачу жодних зрушень. Усі вимоги Майдану нинішня влада знехтувала. На словах вона підтримує і люстрацію, і законодавчі зміни, а на ділі? Ухваливши закон про Національне антикорупційне бюро — орган, який має викорінювати корупцію у владі, його автоматично зробили підконтрольним… тій самій владі! А люстрація… Вони почали її з того, що поставили «до корита» тих самих людей, тільки на нові посади. То яка це люстрація?! Це рокіровка! Бо при владі знову люди з оточення Януковича.
— Натякаєте, що й цього разу до Верховної Ради потраплять біло–блакитні?
— Я не натякаю, а відкрито говорю про те, що їх проводять під прапорами інших політичних сил. Ви партійні списки бачили? Та ж там у демократичних сил по кілька десятків біло–блакитних, які, немов хамелеони, поміняли колір і, називаючи себе «демократами», пруться в Раду. Хай це буде на совісті політичних лідерів, які впустили до лав своїх партійних сил зрадників.
— А останні події в країні не підштовхнули вас приєднатися до опозиційних сил, які прийшли до влади?
— Ні, останні події в країні підштовхнули мене тільки до одного — взятися за волонтерство. Коли там, на Сході, я зустрівся з нашими мобілізованими із Любешівського, Камінь–Каширського, Маневицького районів, із Ківерців та Рожища, то збагнув: це вже не ті сільські хлопці, яких знав, це справжні чоловіки, захисники, які не бояться дивитися смерті у вічі, які воюють за те, щоб у парламент більше ніколи не повернулась каста узурпаторів. Адже цієї війни могло б і не бути, якби владці дбали не лише про свої інтереси.
— Тоді чого все-таки йдете до Верховної Ради?
— Бо вже просто набридло, що там сидять ті самі олігархи. Мені здається, вже настав час обирати не мішки з грошима, а простих людей, які мають хороші ідеї й готові втілювати їх у життя. Нам потрібна принципово нова влада. Влада, яка вміє працювати, а не базікати.
— З якими конкретними ініціативами для села балотуєтесь?
— Чесно кажучи, дивує, що ні уряд, ні Президент не вважають розвиток сільського господарства пріоритетним. Чому їх не цікавить те, як виживає селянин?! Як на мене, насамперед треба законодавчо підтримати сільгоспвиробників: обмежити ввезення імпортної продукції, подбати про програми розвитку переробних підприємств, які мають працювати в усіх районах. Та й взагалі подумати про альтернативне використання землі, що у власності селян.
— У такому разі яку альтернативу пропонуєте ви?
— Подивіться, скільки волинян їде на заробітки до Польщі та Німеччини — збирати смородину, малину, аронію тощо. А що наші селяни? Маючи по 2, 5, 10 гектарів землі, вирощують здебільшого картоплю та буряк. Працюють тяжко, а заробляють мало. Бо нерентабельно! Коли можна вирощувати садові кущі та дерева і збирати не гірші врожаї, ніж у Польщі. Я навіть знаю інвесторів з-за кордону, які готові безплатно надати саджанці, міндобрива, навчити технології вирощування й укласти договори про купівлю майбутньої продукції, зафіксувавши ціну у євро. Не розумію, чому на Волині забули про льонарство. Ось вам і альтернатива. Але і вона потребує підтримки держави.
— У такому разі село задушать податками…
— Так, великі податки і корупція в нашій державі — це єдине, що сьогодні зупиняє інвесторів. Саме тому реформувати треба насамперед податкову систему. У нашій країні податки стягують найбільше з тих, хто і так не має за що жити. А тим, хто крутить мільйонами, ще й ПДВ відшкодовують! Це просто якийсь театр абсурду.
Ось, наприклад, податок на збір грибів та ягід. Цьогоріч селяни втратили через нього від 800 до 1000 гривень прибутку. А де гарантія того, що ці 15 відсотків потрапили до місцевого бюджету, а не в кишеню чиновникові–хабарнику? Переконаний: ніхто не має права оббирати селян, для яких подекуди це чи не єдиний спосіб вижити. Нова влада повинна кардинально змінити підхід до оподаткування найбідніших верств населення, щоб саме багатії утримували армію, освіту та медицину.
— І наостанку, що хотіли б сказати своїм землякам?
— Для того щоб чогось досягти у житті, треба працювати не покладаючи рук, не боятися тяжкої роботи, не цуратись свого коріння, бути чесним насамперед із самим собою. Вірю, що наше село не тільки відродиться, а й стане основним постачальником сільськогосподарської продукції для всієї Європи. І я зроблю для цього все, що від мене залежить.
Слава Україні! 

На фото: Олександр Савчук.