Земля як родюча нива, що радує врожаєм селянина, який і годує країну, й інвестує українську економіку, як найбільша цінність держави і як простір для існування нації...
Земля як родюча нива, що радує врожаєм селянина, який і годує країну, й інвестує українську економіку, як найбільша цінність держави і як простір для існування нації – такий широкий діапазон розмови учасників інтерактивного прес-клубу «Кого годує українська земля при нинішніх земельних відносинах?». До обговорення актуальної теми долучилися голова облради Валентин Вітер, члени постійної комісії з питань сільського господарства, продовольства, земельних відносин Валерій Діброва і Микола Собуцький, депутати облради Олексій Приходько та Сергій Слабенко, голова Волинського відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад Ігор Ярмольський – сільський голова Маяків, що в Луцькому районі, начальник головного управління Держземагентства в області Василь Василенко, директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Горбенко, заступники голови обласної організації Асоціації фермерів і приватних землевласників Руслан Хомич із Кроватки Рожищенського та Олег Галасун із Чарукова Луцького районів, начальник відділу комунікацій головного управління ДФС в області Олена Нікотіна
Валентина БЛІНОВА
МОРАТОРІЙ: ЗА І ПРОТИ Думки депутатів, представників влади, фермерів розділилися, коли вони відповідали вже на перше запитання модератора – начальника відділу інформаційного забезпечення діяльності облради Оксани Лукашук: чи потрібно скасувати заборону торгувати землями сільськогосподарського призначення. У кожного були свої аргументи. Валентин Вітер вважає, що спершу потрібно підготувати законодавчу базу, дочекатися, коли люди стануть багатшими. Нині ще не сформувалася справжня ціна на землю. Якщо за нинішньої економічної скрути запустити ринок, то селяни зубожіють ще більше і за безцінь збуватимуть свої паї. Щоб вони не зосередилися в руках обмеженого кола скоробагатьків, на думку Василя Василенка, має пройти не менш як 5–10 років. — У нашій Конституції записано, що земля — національне багатство України, – продовжив Валерій Діброва. – Тому держава повинна правильно регулювати земельні відносини. Як на мене, треба відмовитися навіть від такого поняття, як купівля–продаж землі. Натомість слід формувати ринок земельних відносин. Адже маємо великий ресурс земель державної власності – комунальних, резерву, запасу, які можна здавати в оренду і від цього мати значні надходження до бюджету. Незважаючи на мораторій, приватними сільськогосподарськими угіддями таки торгують за сірими тіньовими схемами. Аби з’ясувати, хто скористався ними і став власником великих площ, необхідно провести їхню ревізію, переконаний Сергій Слабенко. — Щоб ринок землі став цивілізованим, треба запровадити справедливу оренду земель, – аргументував він. – Побоююсь, що власників паїв може спіткати така ж доля, як і дрібних акціонерів державних підприємств. Вони так і не отримали користі від своїх часток, бо заводи і фабрики, які працювали, або розвалили, або перепродали. Ігор Ярмольський переконаний, що земля як гарантія розвитку територій сільських громад має бути комунальною або державною. Натомість Олег Галасун і Микола Собуцький, навпаки, висловилися за купівлю–продаж сільськогосподарських угідь. Бо за кордоном фермер ніколи не вкладатиме кошти у поле, якщо воно не є його власністю. Земля — ресурс, який має працювати публічно, прозоро. А це можливо лише за ринкових правил. Своєрідний підсумок дискусії підбив Руслан Хомич, який висловився категорично проти купівлі–продажу. — За землю нині у нас іде війна, – наголосив він. – На нашу територію зазіхає Росія. Але й Захід не проти того, щоб прийти сюди. Тому маємо берегти її і не дозволити продавати. Якщо комусь спаде на думку піти на це, то із сільськогосподарськими угіддями станеться те саме, що й із енергетичною галуззю. На жаль, досі у нас не було державної політики для села: щодо аграрного комплексу, соціальної сфери, сільського товаровиробника, хоча якраз село дотує державу, бо продає продукцію за низькими цінами, нафтомагнатів і нафтокомпанії, бо купує у них пальне за високими цінами, банківську систему, бо сплачує валютні кредити. Аграрна галузь, як і вся країна, чекає швидких глибоких системних і справедливих змін, які гарантували б селянинові захист його найбільшого багатства – землі. Влада має орієнтуватися не тільки на швидке формування ринку земельних відносин, а головним чином на те, щоб виховати справжнього господаря. Цьому посприяє законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення, який уже лежить у Верховній Раді. Тепер новий парламент повинен зважено підійти до його ухвалення, врахувавши думки всіх учасників земельного ринку. Найперше — тих, хто безпосередньо працює на землі.
ХОЧЕШ ДІЛЯНКУ? ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ АУКЦІОН! Якщо на продаж приватних сільськогосподарських угідь накладено заборону, то землі комунальної чи державної власності, зокрема ті, де розташовані об’єкти нерухомості, або право оренди на них можна придбати на торгах. Закон дозволив їх проводити ще з 1994 року – через державні аукціонні центри. — Головне управління Держземагентства в області у такий спосіб організовує продаж прав на оренду сільськогосподарських ділянок державної власності, – розповів його начальник Василь Василенко. – Вони публічні й прозорі, адже за 20 років не зафіксовано резонансних кримінальних порушень. Понад те, з 1 січня 2015 року буде вільний доступ до Національної кадастрової системи, щоб кожен, хто хоче подати заявку на участь в аукціоні, зміг побачити, які ділянки виставляють на торги. Однак якщо раніше їх проводили згідно з регуляторними актами органів місцевого самоврядування, то з 2013–го вже за правилами, які встановила держава. А це значно ускладнило процедуру. Продаж землі через аукціон – додаткове джерело наповнення місцевих бюджетів, адже тоді зростає її вартість. Цього року в області один квадратний метр ділянки несільськогосподарського призначення коштував 51 гривню, а на земельних торгах його ціна зросла до 73,74 гривні. Вже продано чотири ділянки площею майже 1,5 гектара в Луцькому, Турійському районах та Нововолинську загалом більш як на 1,1 мільйона гривень, а також право оренди на 15 ділянок площею 66,97 гектара у Володимир-Волинському, Горохівському, Ківерцівському, Луцькому, Любешівському, Ратнівському, Турійському районах та Володимирі-Волинському. Щороку орендарі сплачуватимуть за користування майже 83,6 тисячі гривень. Учасники прес-клубу зійшлися на думці, що аукціон – найкращий спосіб знайти господаря для тих земель, які можемо втратити через заболочення і заліснення. А це, за словами Василя Василенка, щонайменше 115 тисяч гектарів. — Через 5–10 років вони стануть не придатні для використання, – переконаний Валерій Діброва. – Тоді й без скасування мораторію власники можуть відмовитися від цих наділів. Бо щоб розчистити зарослі ділянки, вже нині потрібно затратити 8 – 10 тисяч гривень на гектар, які мала б відшкодувати держава, відтермінувавши сплату оренди. — На часі ухвалити закон про особливий статус поліських територій, яким передбачити державну підтримку місцевих сіль-госпвиробників, – додав Олексій Приходько. – Бо для вирощування сільськогосподарської продукції на бідних піщаних ґрунтах селяни затрачають набагато більше коштів, ніж в інших зонах землеробства. Щоб поля не стали болотом та чагарниками, варто навіть пропонувати людям заліснювати ділянки.
ГРОШІ З ПОЛЯ МАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ НА БЮДЖЕТ Позицію волинських аграріїв підтримала обласна рада, запропонувавши парламенту та уряду внести зміни до статті 134 Земельного кодексу України, які б дали можливість без земельних торгів передавати в оренду ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для товарного виробництва. Вони чекають, щоб влада у Києві відреагувала і на інше звернення – зменшити орендну плату за площі під господарськими будівлями та дворами. Для цього достатньо аргументів, вважають як фермери, так великотоварні сільгоспвиробники. Директор ТзОВ «П’ятидні» Валерій Діброва назвав ще одне джерело, яке може суттєво наповнити бюджети, – підвищення орендної плати за землю. — Але спершу треба зважитися на непопулярний крок – впорядкувати нормативну грошову оцінку, від якої, власне, й нараховується орендна плата, – переконаний він. – Цей фіксований прозорий платіж має бути однаковим для всіх. Його слід підняти до 3%. Тоді бюджет отримає мільйони, а може, й мільярди гривень, бо маємо великий ресурс земель, які можна передавати в оренду. — Підвищення в сто разів вартості оренди за господарські двори знищить тих, хто їх утримує, – поділився своїми міркуваннями Олег Галасун. – Тоді на землі працюватимуть тільки ті, хто лише приїжджає обробляти поля. Через таке необдумане рішення влади я відмовився будувати теплицю і склад, хоча ділянка, де їх планував зводити, облогує вже сім років. — Це смертний вирок маленьким фермерам, – підтримав колегу Руслан Хомич. – Мій сусід мав утеплений добротний телятник із піноблоків, але коли запровадили цю норму, за сім днів розібрав споруду. Ще 27 березня фермери передали рішення обласної ради в Кабмін, але досі відповіді немає. Вони переконані: влада має почути тих, хто працює на землі, як, приміром, у Польщі, де сейм не ухвалює жодного рішення без представників Аграрної палати. Понад те, Микола Собуцький вважає, що аграрні проблеми вдасться розв’язати тільки тоді, коли в Україні запровадять єдиний термін «сільськогосподарський виробник», однакові для всіх селян диференційований податок, соціальний внесок та державні виплати на гектар поля, прозорі правила гри зі стратегією і пріоритетами галузі, створять таку інфраструктуру, яка дасть змогу сільгоспкооперативам освоювати ринок. За словами начальника відділу комунікацій головного управління Державної фіскальної служби Олени Нікотіної, на Волині з початку року до бюджетів надійшло 94,6 мільйона гривень земельних податків і зборів. Вона переконана, що законодавці відреагують на пропозицію волинських сільгоспвиробників підняти орендну плату за землю. Однак фахівець зауважила, спершу треба провести паспортизацію сільських і селищних рад. Тоді керівники територіальних громад знатимуть, які ділянки підлягають оподаткуванню. — Нині фінансова піраміда тримається на селі, – сказав Ігор Ярмольський. – Сільська рада має вести облік і контролювати рух землі, щоб повноцінно збирати податки, тим часом кожен новий закон, який ухвалює парламент, урізає наші можливості. Підсумовуючи дискусію, учасники прес-клубу погодилися, що місцевому самоврядуванню вкрай потрібна обіцяна де-централізація. Сільським, селищним та міським радам треба максимально передати повноваження, щоб не тільки прозоро розпоряджалися площами, а й дбали про їх раціональне використання. Саме так можна підвищити відповідальність землекористувачів та орендарів за найбільше багатство, яке маємо, – рідну землю. n
ДО ТЕМИ
На 28 листопада надійшло 1963 заяви учасників АТО та членів родин загиблих військовослужбовців про виділення їм земельних ділянок для будівництва й обслуговування житла, господарських будівель та споруд, садівництва та особистого селянського господарства. З цього приводу ухвалено 549 рішень (наказів) про надання дозволу на розробку проектів землеустрою. Найбільше заяв — від жителів Луцька, Володимира–Волинського та Нововолинська, а також у Камінь-Каширському та Ківерцівському районах.
