У руках Олександра Шума тонесенька нитка, за словами з відомої пісні, як барвінок, в’ється. Цими днями народний умілець закінчує вишивати п’ятдесяту ікону – «Неупиваєма Чаша»...
У руках Олександра Шума тонесенька нитка, за словами з відомої пісні, як барвінок, в’ється. Цими днями народний умілець закінчує вишивати п’ятдесяту ікону – «Неупиваєма Чаша»
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Ще не так давно на Волині вишивати вміла кожна дівчина чи жінка. Сором на все село був би тій нареченій, яка б не подала сватам «надбаних» власноруч рушників, і тій господині, котра б не прикрасила ними свою світлицю. У селі Ясному, що на Любомльщині, батьківська хата героя цієї публікації теж усміхалася до людей усіма барвами квітів. Їх найбільше любила «сіяти» хрестиком чи гладдю мама Євдокія Оксентіївна, яка ще й обшивала наймоднішим тоді одягом всеньке Ясне і навколишні села. Щоб зробити матусі подарунок на день народження, Сашко-шестикласник, навчившись класти хрестики на полотно на уроках трудового навчання, вишив накидку на телевізор. Який то був приємний сюрприз для неньки! Шуми-старші змалку привчали хліборобського сина більше до сільської роботи. І дуже дивувалися, коли 12-річний хлопчик став пробувати зробити гончарний круг, примостившись десь у куточку розкішного саду, виплеканого господарем Антоном Федоровичем. Був татусь не лише місцевим мічурінцем, а й знатним столяром-самоучкою. Тепер Олександр Антонович каже щиро, що від професії будівельника, якій вивчився у Любомльському ПТУ №6, був із юності не в захопленні, але зводити багатоповерхівки таки довелося і до служби в армії, і понад 20 років після неї. Тоді руки з кожним днем усе вправніше виконували те, чого вимагала відповідальна справа будівничого, а душа «хотіла творити». Поміж тим і одружився. – На все життя «знайшов» свою найкращу Ніну у їдальні луцького гуртожитку, де вона працювала кухарем, – каже звиняченський зять, щасливо усміхаючись біля гарної оселі, яку п’ять років тому збудував на батьківському обійсті дружини. І хоча сам мешкає у Луцьку, але щотижня на вихідні їде у рідне вже й для нього село. Власне, під час святкування 515-ліття Звинячого мала нагоду милуватися виставкою робіт народного умільця. Полотна, з яких на людей дивилися лики святих, вишиті картини П’єра Огюста «Буря» і «Карусель», сюжети, що відтворюють реальність війни на Сході України, звиняченці роздивлялися із затамованим від захоплення подихом. Що ж спонукало Олександра в одну мить змінити одноманітну буденність на розмаїтий і барвистий світ вишивки? Звичайнісінька... сварка з дружиною. Якось прийшов додому, і, як це іноді буває у кожній сім’ї, дріб’язкову домашню проблему подружжя почало вирішувати на підвищених тонах. У ці хвилини погляд чоловіка зупинився на візерунку серветки й голці у жіночих пальцях. Чи то спересердя, чи щоб заспокоїтися, Саша і собі взявся за вишивання. Дивувався, що пам’ять вмить відновила уже призабуті дитячі навички. Це, напевно, і була хвилина пробудження в душі Олександра Шума народного умільця. У 2000 році важко захворіла мама. З глибокою вірою в допомогу Святих небес син дав обітницю вишити ікону й офірувати її на Божий храм. Для цього вибрав образ Івана Хрестителя і вишив його розміром у людський зріст. Відтак серце знову захотіло блаженства, яке дарує спілкування з найвищою духовністю через мистецтво. Тоді створив ікону Покрови Божої Матері. Вірить, що Сам Господь продовжив неньці життя на сім років. Натхненником і взірцем майстерності у справі, в яку з кожним днем закохувався все більше, для Олександра Шума завжди був директор музею вишиваних ікон та образів знаменитий отець-доктор Дмитро Блажейовський, виставка робіт якого об’їхала понад 100 міст в Україні та за кордоном. На одному з богослужінь у Львові Олександр наважився підійти до свого кумира і отримав омріяне благословення на творіння ликів святих від обожнюваного мільйонами людей отця Дмитра Блажейовського. Вишивати їх тепер умільцю вдається так майстерно, що полотна видаються намальованими. Зізнається, що лише спершу було трохи ніяково, що душа обрала пристрасть, яку називають жіночою. – Ні ж бо, – жартує, – перший орнамент на своїй одежі сотні століть тому вишили воїни. За 15 років, упродовж яких займається цим видом народної творчості, Олександр Шум продав лише три свої роботи. Та й то за символічну ціну і на велике прохання друзів, яким не міг відмовити. А ще він запросто зробить із пенька чудернацький гриб, із каменя – квітку, з дерева – будь-який оригінальний виріб. Чимало їх прикрашає квітник Ніни у Звинячому. Такі вони, руки народного умільця Олександра Шума. Переповідають, що їх цілують, оглядаючи ними сотворене, жителі східних областей України на персональних виставках митця. Це і про них мовив неповторний славетний волинський поет Олександр Богачук: «Хто там ці руки порівнює з золотом, золото треба порівнювати з ними».
На фото: Олександр Шум на персональній виставці. Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.
