Володимир ГУНЧИК: «МЕНІ НЕМА ЧОГО БОЯТИСЯ ВИХОДИТИ ДО ЛЮДЕЙ»

Як і рік тому, голова Волинської обласної державної адміністрації скаржиться, що доба має не 30, а лише 24 години. Що тільки 20 відсотків робочого часу йде на роботу з бюджетом, обласними і президентськими програмами тощо, решта часу — робота з відвідувачами та представниками громадських організацій. Хоче, щоб було принаймні 50 на 50.
Зізнається, що уважно стежить за тим, що про нього пише преса та інтернет. 10 хвилин перед сном — для власної сторінки у «Фейсбук». На «мемуари» часу немає.
Не віднікується, коли запитую про особисте. Щоправда, про брата в АТО багато сказати не зміг. Очі швидко стали вологими…

Василь УЛІЦЬКИЙ

«НЕ ЗАВЖДИ ПОТРІБНО БУТИ «ЇЖАКОМ», ЩОБ ПОКАЗАТИ СВОЮ СИЛУ»
— Володимире Петровичу, у суспільстві не вщухає резонанс у зв’язку з подіями навколо «Правого сектору». Після інциденту у Мукачевому ви разом із головними силовиками області підписали спільну з «Правим сектором» заяву. З цього приводу чув протилежні думки. Одні називають це свідченням слабкості влади, інші — навпаки. Чому, на вашу думку, це сильна позиція?
— Тому що влада, маючи сьогодні силу, не застосовує її. Не завжди потрібно бути «їжаком», щоб показати свою силу. Представники цього руху — певний зріз суспільства, з яким треба розмовляти, шукати точки дотику, навіть якщо це спілкування не завжди просте. Під час нашої зустрічі із «Правим сектором», ДУКом ми показали твердість, тому що не пішли на побажання, які носили провокативний характер. А такі спроби були — десь категорично висловитись про Президента, прем’єра і таке інше. З іншого боку ми запропонували «Правому сектору» компроміс, співпрацю, які б не призвели до ескалації конфлікту на теренах області. Ми сказали: є питання по митниці, по бурштину, давайте разом ними займатись у рамках закону. Ведеться, зокрема, робота щодо спільної з силовиками участі представників у бурштинових рейдах.
— До речі, виділені Президентом два тижні на вирішення надзвичайно гострої проблеми незаконного видобутку бурштину вже спливли. Який результат по Волині?
— Ситуація змінюється, вона кардинально інша, ніж ще три місяці тому, навіть якщо комусь здається, що це не так. Наведу конкретні приклади. У Рівненській області був скоєний напад на Луцький прикордонний загін, коли держава вперше показала, що може розбиратися і з цим питанням. Навіть дійшло до застосування сили. Але це вже був напад на прикордонників. По–друге, ми значно посилили моніторинг, тепер він здійснюється із застосуванням малої авіації. Також різко зросла кількість затримань нелегальних копачів, 11 справ уже в суді. Назустріч ідуть і самі люди, щоб не дати розгорнути незаконну діяльність, як це було нещодавно у Ратнівському районі, де теж уже почали з’являтись перші копанки. Впевнений, що влада разом із громадськістю не допустить на Волині такої загрозливої ситуації, яка є у Рівненській та Житомирській областях. Але діяти треба продумано, щоб уникнути недобрих прецедентів. Є ті, хто копає, є ті, які хочуть, але не можуть цього робити, а є ті, які не хочуть, щоб біля їхніх сіл з’являлись місячні пейзажі. Ми повинні не допустити протистояння цих трьох сторін.
З іншого боку потрібно чітко говорити про те, що одними заборонами це питання не вирішити, видобуток бурштину повинен бути узаконений, щоб наповнювалась місцева і державна казна, і щоб не нищилось довкілля. Без відповідного закону топтатимемось на місці.
— Володимире Петровичу, гадаю, ви погодитесь, що сьогодні першим обов’язком влади має бути турбота про сім’ї загиблих та поранених в зоні АТО. Що ви робите для цього як посадовець і особисто?
— Моє завдання як посадовця — контролювати систему соціальної підтримки таких сімей через районні адміністрації та ради, забезпечити все, що гарантує держава. Інколи переступаю межі і досить жорстко підходжу навіть до тих чиновників, які мені прямо не підпорядковані — сільських голів, депутатів. Вважаю, що тут не треба владу ділити на гілки, ми всі маємо бути націленими на те, щоб зменшити біль втрати у родинах загиблих і дати можливість відчути захист. А особисто я беру участь у благодійних акціях і активно залучаю до них родичів та друзів. Найбільш болісне в цьому питанні — зустрічі з сім’ями загиблих, це просто розриває серце. Але завжди стараюсь, коли буваю в якомусь районі, відвідати таку родину. Приклад особистого залучення у цій справі — найважливіший.
— Знаю, що і ваш рідний брат зараз воює на фронті.
— Він уже служить 9 місяців, у 95–й бригаді. Пішов добровольцем. Розмовляю з ним щодня. Домовились зідзвонюватись у певний час. Контакт в основному йде через мене, а далі батькам переповідаю, рідним і близьким, щоб вони менше хвилювались–переживали. Брат мало вдається у воєнні деталі, але коли згадує деякі населені пункти, де вони бувають, то розумію, що не все так просто…
Хоч форму військові отримують двічі на рік, але все одно надіслав йому два комплекти. Враховуючи те, що на фронті нема масового забезпечення такими специфічними речами, як прилади нічного бачення, діставав і їх. Але зараз ситуація із забезпеченням значно покращилась. Каже, що є все, — їжа, одяг, бронежилети. Попросив лише передати чотири волинських прапори.

«ПО ВІДНОШЕННЮ ДО СААКАШВІЛІ ДУШИТЬ ЖАБА»
— Але повернімось до вашого особистого фронту. Минув рік, як ви на посаді. За що самі собі поставили б найвищу оцінку, а за що — низьку?
— Сьогодні у мене на прийомі були переселенці. Кажуть, не очікували, що проблемні питання можна так оперативно вирішити. Коли бачу такий позитивний результат від безпосереднього спілкування з людьми, то вважаю це найбільшим досягненням. Ще одним своїм позитивом назвав би те, що за період моєї роботи в області не сталось якихось екстремальних ситуацій, які б підірвали край зсередини. І третє — вдалось втримати економіку. Перевиконання бюджету в цілому в області за 6 місяців 2015 року становить 204 мільйони гривень. А це свідчить про те, що ми все зробили правильно. Є бюджет — є стабільність і розвиток.
Щодо мінусів, то дуже незадоволений роботою по інфраструктурних проектах. Я розумію, що це на 99 відсотків пов’язано з центральним бюджетом, однак якщо нема артерій і вен, то немає по чому бігти крові. Нема доріг та інфраструктури, яка виникає навколо них, — нема життя. Цього року на такі проекти маємо лише 50 мільйонів гривень власних коштів. Додамо ще 100 мільйонів, які отримаємо з центру. Але і це — крапля в морі. Щоб нормально розвиватися, Волині потрібно хоча б 500 мільйонів щорічно.
— Рік тому ви так розставили великі проекти за пріоритетністю: шахта № 10, перинатальний центр, далі — інші проекти, включаючи школу № 27 у Луцьку. Що з цього може бути завершено наступного року?
— Коли ми тоді говорили, я ще не знав усієї глибини проблем, пов’язаних із незавершеним будівництвом. Школи, садочки, ФАПи — недобудов на 450 мільйонів! Це великі кошти. Але шахта №10 — все одно на першому місці. Бо це не просто шахта, а доля 10 тисяч людей — шахтарів, їхніх сімей, інфраструктури, яка існує поруч. Тому у Нововолинську та Володимирі буваю, певно, частіше, ніж в інших районах. Якщо все буде нормально, то першу чергу шахти наступного року запустимо. На перинатальний центр треба 80 мільйонів, щоб запрацювали два з трьох комплексів. У 2016 році матимемо 150 мільйонів у фонді регіонального розвитку, 60 мільйонів — своїх. Усього — понад 200 мільйонів. 80 з них, гадаю, спрямуємо на перинатальний центр.
— Ви сказали, що без нормальних доріг не буде нормальної економіки. Скажіть, до Львова ви їдете через Горохів чи через Дубно?
— Через Горохів не їжджу. Тільки на батьківщину дружини на Горохівщину, далі не наважуюсь, шкода джипа. Я, до речі, буквально сьогодні дав доручення дорожникам, щоб проїхали з автореєстратором по цій трасі. Вони плакались, не хотіли їхати. Я хочу показати львівському губернатору, міністру інфраструктури, віце–прем’єру, що таке львівська дорога. Знаю, що там роботи почались, але темпи мене не задовольняють. Чому? Бо бачу, як затухає інфраструктура руху на горохівському напрямку. І якщо дорога наступного року не буде зроблена стовідсотково, то це вкрай погано і для Горохівщини, і для Волині.
У цьому плані мені дуже подобається пропозиція Президента, яку він зробив в Одесі про спрямування частини коштів від понадпланових надходжень митниці на дороги прикордонних областей.
— Але ж цю ініціативу не підтримала Верховна Рада.
Так, на превеликий жаль, політика бере гору. Але уряд прийняв рішення про впровадження такого експерименту в Одеській області. І тут мене, вибачте, жаба душить по відношенню до Саакашвілі. У нас сьогодні перевиконання плану по митниці — 500 мільйонів. Не треба 50 % з них, дайте 20 — цього буде достатньо, щоб результат став помітним. Адже Волинь — це західні ворота держави. Вони не повинні починатись із поганих доріг.

«ХЛОПЦІ, ВИ РІК БУЛИ ПРИ ВЛАДІ, І БУДЕТЕ НЕСТИ ТАКУ Ж ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!»
— Володимире Петровичу, за яким принципом добираєте свою команду, адже є негативні відгуки про рівень фаховості деяких голів райдержадміністрацій?
— Справді, є сильніші, є слабші, але в команді сильніший завжди підтягує слабшого. Важливо, щоб ніхто не почував себе зайвим. Хочу визнати, що мені не все вдалося, можливо через те, що було замало часу, бо команда не формується так швидко. Але не потрібно боятися робити реформи в структурі управління. Ми проводимо в адміністрації реформи, які не просто пов’язані зі скороченням штату на 20 відсотків, як розпорядився уряд. Іде серйозна трансформація під конкретні завдання, люди підбираються під результат. Можливо, це не всім подобається, адже з кимось доведеться попрощатись. Частина людей уже пішла, частина ще піде, але структурні зміни будуть продовжені.
— Нещодавно представники ВО «Свобода» у вашій команді — ваш перший заступник Сергій Кудрявцев і начальник управління екології та природних ресурсів Олександр Самосик — написали заяви про відставку через незгоду з політикою Президента. Це було для вас несподіванкою?
— А ви запитайте про відставку самих представників «Свободи», які пішли, чи хотіли вони це робити? Ніхто не хотів! Із Сергієм Кудрявцевим у нас були нормальні робочі стосунки і перед звільненням він сказав, що його відставка — рішення партії. Але він не говорив, що я йду, бо мені не подобається працювати. А Олександр Самосик досі на лікарняному, ще не звільнився. Тож це партійне рішення напередодні виборів, щоб показати свою незалежність і принциповість. Ні, хлопці, ви рік були при владі разом зі мною і будете нести таку ж відповідальність за владу! Хоча політичні демарші перед виборами не є чимось новим.
— А ви особисто будете балотуватись?
— Буду, звичайно. Але по якому округу, рішення ще не прийняв. Хай це буде несподіванкою для моїх опонентів.
— Володимире Петровичу, продовжуючи тему команд. З одного боку, ви формуєте свою на обласному рівні, з іншого, ви — частина президентської. У цьому зв’язку згадується сварка Михаїла Саакашвілі з керівником Дніпропетровщини Валентином Резніченком. Не схоже на велику згуртованість.
— Знаєте, у команді теж можна сваритись, головне, щоб за результатами будь–якої дискусії було знайдено компромісне рішення. Але дуже важливо, щоб люди в команді виясняли стосунки між собою, а виходили до громади з прийнятими правильними рішеннями. Тому сьогодні, коли в команді Президента з’являються нові люди з відомими іменами, треба сприймати їх такими, якими вони є. І якщо мені щось не подобається, я повинен про це говорити як Саакашвілі, так й іншим.
— То що б сказали Саакашвілі?
Є такий вислів: дуже легко порізати, але дуже важко склеїти… Важливо, щоб задеклароване було реалізоване. Трансформація має іти на усіх рівнях. Неможливо зробити окрему область чи район ідеально зразковими. Повноваження, які надані сьогодні голові Одеської адміністрації, — величезні. Але величезна і відповідальність. Таких повноважень у голови Волинської ОДА нема. Я не можу сьогодні, наприклад, призначати начальника управління внутрішніх справ, бо то компетенція не моя, а міністра. Сказати, що ми всі маємо сьогодні робити як Саакашвілі, неправильно. Кожен регіон повинен радитись зі своїми колегами, брати найкраще, але не копіювати. Побажав би Саакашвілі поспішати не поспішаючи.

«ТІ, ХТО КРИЧАВ: «ГАНЬБА», ВЖЕ НА ПОЛІТИЧНОМУ СМІТНИКУ»
— Рік тому ваш старт на новій посаді видався дуже гарячим. Я маю на увазі резонансну ходу від Білого дому з Київського майдану на вулицю Винниченка до Інституту післядипломної світи, коли вас супроводжувала група активістів і вигукувала образи (кричали «Ганьба», співали «Ла–ла–ла», згодом поцілили в очільника ОДА яйцем. — Авт.). Як оцінюєте цей випадок через рік?
— Це один із найбільш сильних моментів на початку моєї роботи в адміністрації, коли голова впевнено йде містом, а за ним біжать люди, щось кричать і просять зупинитись на дві хвилини, аби ще щось прокричати… Я багато думав про цей випадок і прийшов до висновку, що все зробив правильно. Бо міг сісти в автомобіль і поїхати, розвернутись і піти в адміністрацію. Сховатись у кабінеті. Але я прийняв рішення йти містом. Страху не було, адже я всіх цих людей знаю, з деким із них спілкуюся, а ті, хто позаду біг і намагався щось викрикувати, вони вже на політичному смітнику, десь затерлись, їх не видно. Але якби мені довелось повернутися у минуле, я вчинив би так само. Мені нема чого боятися виходити до людей.
— А якби довелось повернутись трохи назад, коли вам запропонували очолити область?
— Кажуть: ніколи не кажи ніколи. Про це теж не раз задумувався. Рішення йти з бізнесу я прийняв як людина команди. А щодо посади, вона могла бути з меншим навантаженням. Але не шкодую. Якби все повернути назад, подумав би хвилини дві і сказав: «Згода».