Хотіли б ви для святкового столу засмажити гуску, вигодувану цвинтарною травою? Я також — ні! Але ми зовсім не застраховані від того, що не купимо цієї осені таку гуску на базарі. Не вірите?..
Хотіли б ви для святкового столу засмажити гуску, вигодувану цвинтарною травою? Я також — ні! Але ми зовсім не застраховані від того, що не купимо цієї осені таку гуску на базарі. Не вірите?
Проїжджаючи днями через один із населених пунктів Луцького району, побачила таку картину. В кутку діючого сільського кладовища дошками відгороджено загінку, в якій весело гелготало ціле стадо гусей. Тут, звісно, могил ще не було, але свіжі поховання знаходилися зовсім неподалік. Господареві чи господині гусячого стада зручно, бо і птиця в надійному місці, матеріалу для загорожі треба менше, бо з двох сторін загінкою слугує паркан, яким кладовище обгороджене, і трава непогана… Але є ще морально–етичний аспект. Чи гоже перетворювати місце останнього спочинку земляків на такий собі філіал хліва? А ще подумалось, що той, хто так полегшив собі земне життя, не боїться гріха і не дивиться популярної телепередачі «Слідство ведуть екстрасенси». Можна по–різному ставитися до розказаних там містичних історій та магічних ритуалів, але поважливе ставлення до кладовищ вони виховують точно.
