Період навчання після школи переживав кожен із нас і з упевненістю може сказати – золота пора! Становлення особистості, самостійність у прийнятті перших серйозних рішень, незалежність від батьківської опіки…Перелік можна продовжувати, як вже у кого складається...
Період навчання після школи переживав кожен із нас і з упевненістю може сказати – золота пора! Становлення особистості, самостійність у прийнятті перших серйозних рішень, незалежність від батьківської опіки…Перелік можна продовжувати, як вже у кого складається. Це як у молодої, випущеної з-під материного крила, пташки: вже вміє літати, але ще не знає дороги. Тому, дивлячись на них і згадуючи себе в 17 років у незнайомому місті, так хочеться побажати позитивного досвіду та доброго оточення. У нашій колючій дійсності часом постояти за себе доводиться, ще й не прибувши до місця призначення. Як ось у цій пригоді, що розповіла моя знайома
Руслана ЧАЙКА
Обоє її синів навчаються у Луцьку, то й вирішили з метою економії їздити додому по торбу з харчами через тиждень, по черзі. Але водій автобуса «Луцьк — Задовже» (с. Задовже Зарічненського району Рівненської області) у чужих проблемах не розбирався. Яке йому діло? Може, в нього теж зарплата маленька, бензин дорогий, план не виконаний, сердита дружина і купа боргів? Коли на кінцевій хлопчина з двома сумками прямував до виходу, а допомогти йому зайшов до салону брат, водій дав волю почуттям: — Ага, то ти ще й іншим торби перевозиш?! Плати за багаж, бо не випущу. Хлопці пояснювали, що вони брати, що їздять через тиждень, що, зрештою, яка різниця: одна в мене сумка чи дві? Командир автобуса був непохитний: – Плати за багаж! Яке мені діло? Але ж земля, відомо, обертається, і часто ми опиняємось на тому місці, на яке ставили своїх ближніх. Прийде водій зі своїми проблемами до якогось бюрократа, а йому: «Плати! Яке нам діло?» Люди! Будьте взаємно красивими! м. Луцьк.
