Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу депутат олинської обласної ради Людмила КИРДА...
Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу депутат олинської обласної ради Людмила КИРДА
… Веселі, брате, часи настали. На грудях світить нам слави знак! Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили, Душу кинули просто так…
Ці слова з пісні, яку лідер гурту «Океан Ельзи» Славко Вакарчук написав ще після Помаранчевої революції і яка ще й нині не втратила своєї актуальності, пригадалися минулого тижня, коли в соціальних мережах дискутували щодо його виступу під час нагородження орденом Свободи з нагоди Дня Соборності. Тоді відомий співак різко розкритикував нашу владу. — Ворог, який роз’їдає Україну зсередини, — корупція, тотальна несправедливість, не,вігластво, низький рівень так званої еліти — значно підступніший і небезпечніший, ніж будь–який зовнішній ворог, — зазначив популярний фронтмен, наголосивши: — Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують тільки ті, кому будуть ставити пам’ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті за життя. Чому наші політичні очільники обирають особисте перед державним, спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі — де зміни в країні? В обличчя Президенту Вакарчук кинув запитання, на які сьогодні шукають відповіді мільйони українців, бо щодалі, мов снігова лавина в горах, у наших душах наростає розчарування демократично обраною владою. Гіркі, але справедливі слова лідера «Океану Ельзи» ми мали б не менш активно обговорювати, ніж промову віце–президента США Джозефа Байдена у нашому парламенті. Тоді журналісти і політологи вмить назвали її історичною, однак, як на мене, для нашої спільноти слова відомого співака важать набагато більше, ніж завуальовані вказівки заокеанського політика українським нардепам. Та чомусь сюжети про публічний виступ Славка Вакарчука тільки мелькнули в телепередачах, не викликавши широкого публічного резонансу. Очевидно, нашим владцям, котрі є власниками ЗМІ або опосередковано впливають на них, невигідно привертати увагу до різкої критики на свою адресу. Їм нічого сказати у відповідь популярному співаку, слова з пісні якого — «Вставай! Всім покажи, де ставити перший слід. Твоя земля чекає на захід або на схід, з заходу і на схід» — українці сприйняли як заклик повстати проти диктаторського режиму. Бо лідери, котрі присягали народові на Майдані, ні політичними камікадзе, ні геройськими «кулявлобами» так і не стали. Вони продовжують керувати країною так само, як їхні попередники впродовж багатьох років. Це особливо прикро усвідомлювати нині, коли наближається друга річниця найгарячіших подій Єврореволюції. Тож до запитань, які поставив Славко Вакарчук у своєму виступі під час нагородження орденом Свободи, хотілося б додати ще ті, котрі щоденно болять усім українським патріотам: «За що загинули Герої Небесної сотні? За що кладуть свої голови захисники нашої країни на Сході?» … Душа прокинулась та й питає Сама у себе — чому одна? Немає в кого спитати — золото замість тата, Замість мами — глуха стіна. Схоже на те, що посадовці, яким народ довірив владу, і далі дбають насамперед про «золото», тобто власне збагачення. Торік, за версією журналу «Новое время» і компанії «Dragon Capital», серед десяти найбагатших українців — Петро Порошенко. З–поміж бізнесменів першої «золотої десятки» зросли лише його активи — аж на 20 відсотків, що дало змогу нашому гаранту піднятися з дев’ятої сходинки на шосту. Ні глибока економічна криза, ні гібридна війна на Сході не завадили бізнесу Петра Олексійовича за рік зрости в ціні до 976 мільйонів доларів. Звісно, негоже рахувати гроші в чужій кишені, особливо у президентській. Однак із інформації Київської регіональної митниці стало відомо, що компанія «Roshen» ухиляється від сплати податків до українського бюджету в той час, коли сам Президент переконує всіх бізнесменів виходити «з тіні» та чесно наповнювати державну скарбничку. Така подвійна мораль не тільки виглядає сумнівною, а й підриває авторитет очільника країни, який, до того ж, має не менш розкішні маєтки, ніж Януковичеве «Межигір’я». Свій перший мільярд торік відсвяткував і прем’єр–міністр Арсеній Яценюк, котрого неодноразово публічно звинувачували в корупції і відмиванні державних коштів. Однак скільки б не збиралося грозових хмар над головою керівника Кабміну, грім так і не вдарив, тож він продовжує здійснювати так звані реформи, які боляче б’ють насамперед по простих українцях. Ще раніше громадські активісти запідозрили в ухилянні від сплати податків главу Адміністрації Президента Бориса Ложкіна, народного депутата України Олександра Онищенка, якого охрестили новітнім Курченком, і чимало інших відомих політиків, котрі продовжують розкішно жити, відпочивати на дорогих курортах, їздити на крутих авто тоді, коли в місцевих бюджетах гостро не вистачає коштів для найнеобхідніших соціальних потреб. Понад те, цьогоріч Кабінет Міністрів вирішив зекономити навіть на здоров’ї школярів початкових класів, позбавивши безкоштовних сніданків. Їх залишили тільки сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та дітям із малозабезпечених сімей, хоча через рекордний стрибок інфляції, різке підвищення цін на продукти харчування, зростання тарифів на житлово-комунальні послуги 80 відсотків громадян України опинилися за межею бідності. На місцеві бюджети переклали також і фінансування закладів професійно-технічної освіти. Прості українці завжди жили небагато, але за останні півтора року, як свідчить статистика, рівень нашого життя знизився вдвічі. На фоні загального зубожіння стрімке зростання статків високопосадовців виглядає справжнім знущанням над народом, котрий ледве зводить кінці з кінцями. Чомусь наші владці не бачать, як скромно живуть відомі політики Західної Європи та інших країн. — Знаєш, я стояла в черзі до каси супермаркета за міністром соціального захисту, — з подивом ділилася враженнями від поїздки в Бельгію моя знайома. — Він розраховувався як звичайний покупець і ніякої охорони поблизу нього не було! У соцмережах поширилася новина про те, що канцлер Німеччини Ангела Меркель теж сама ходить за покупками. Одна з найвпливовіших жінок світу живе у власній скромній квартирі, не має ні яхт, ні розкішних маєтків. Ще більше вразила розповідь про колишнього президента Уругваю Хосе Мухіка, який навіть будучи при владі, жив на старій фермі, сам діставав із криниці воду, їздив автомобілем майже 30–річної давності. 90 відсотків своєї офіційної зарплати він віддавав на благодійність, залишаючи собі приблизно 775 доларів. Саме такою є середня зарплата в Уругваї. — Мені вистачає цих грошей, — пояснював президент Уругваю, — має вистачати, бо доходи багатьох моїх співвітчизників набагато менші. Звісно, ніхто з українців не повірить у те, що навіть після двох революцій наші високопосадовці добровільно погодяться жити так, як більшість співгромадян. Щоб ситуація змінилася, при владі мають бути патріоти, які не прив’язані до грошей. Бо нинішня влада замість того, аби почати боротьбу зі старими сумнівними схемами, далі активно ними користується. Гілля калини похилилося… Мамо, кому ж ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей не твоя війна?.. Знову і знову повертаюся до філософських пісень Славка Вакарчука, які так влучно відображають настрої українців. «Гілля калини похилилося» та «Мить» — якраз про ситуацію на гарячому Донбасі. Для кожного з нас — це як незагоєна рана, бо хоча блокпости далеко від Волині, але тисячі наших земляків, мобілізованих захищати кордони України, вже пройшли пекельні випробування на Сході. Скільки ще їх піде туди, під обстріли «Градів», — невідомо. І все частіше чую від земляків запитання: «За що воюють та гинуть наші діти?», і все важче шукати вагомі аргументи, що перемога в цій війні вкрай потрібна нашій державі. Особливо ж коли очевидці розповідають про настрої на Донбасі. — Більшість тамтешнього люду навряд чи підтримуватиме українську владу, — переконаний мій брат Володимир Савчук, який залишив посаду директора школи і вже майже рік воює добровольцем. Цілком очевидно, якби на території «ДНР» та «ЛНР» серед місцевих жителів переважали українські патріоти, протистояння із сепаратистами та російськими найманцями давно б скінчилося нашою перемогою. Не став запобіжником для агресивної сусідки і «Мінськ-2». Навпаки, скидається на те, що в повітрі знову запахло війною, бо після тимчасового затишшя посилилися обстріли українських позицій, гинуть наші бійці. Напруги додає ситуація з ухваленням змін до Конституції в частині децентралізації, разом із якими місцеве самоврядування на Донбасі може отримати особливий статус. А хто дасть гарантію, що в підконтрольних бойовикам районах не залишиться велика кількість зброї в амністованих сепаратистів? Чи знайдуться серед проукраїнськи налаштованого населення сміливці, котрі відважаться йти працювати в органи місцевого самоврядування? Не виключено, що ті, хто отримає депутатські мандати, насамперед прислухатимуться до голосу Кремля, а не до порад Києва, і стануть такою собі рукою Путіна в Україні. Нині тривожних запитань дедалі більшає. І як світлий промінчик — випадок, про який нещодавно розповів один із телеканалів. 16–річна школярка з Макіївки втекла з дому, бо завжди мріяла жити у незалежній Україні. Вона взяла з собою дуже мало речей і свідоцтво про народження, щоб згодом отримати український паспорт. Нове життя десятикласниця розпочала у Запоріжжі. Влаштуватися тут їй допомогли волонтери, з якими спілкувалася у соцмережі. Батьки впродовж кількох місяців навіть не цікавилися долею доньки. За півроку мати лише один раз зателефонувала дівчині. Цілком ймовірно, що тільки на таку молодь можна покладати надії, не опускати рук, гуртуватися, як закликає лідер «Океану Ельзи»: Та нам з тобою своє робити, Відкрити очі і далі йти! І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити. Хто ж тоді, як не ми, брати?!!
