З великою цікавістю прочитав матеріал, у якому порушувалося питання про те, як правильно звертатися до батьків — на «ти» чи «ви», й вирішив поділитися власними міркуваннями...
З великою цікавістю прочитав матеріал, у якому порушувалося питання про те, як правильно звертатися до батьків — на «ти» чи «ви», й вирішив поділитися власними міркуваннями
Микола КУЖЕЛЮК
Коли за плечима 63 роки й чуєш від знайомих і незнайомих людей «ви», та коли ще в громадському транспорті тобі хочуть поступитися місцем, від якого ще радий відмовитися, розумієш, що «літа на зиму повернули». Стає сумно. Моя 28-річна донька звертається до мене на «ви», а ось син — дев’ятикласник — на «ти» — і це мені зараз приємніше. Та на хвильку повернуся у своє дитинство та молодість. Батька я боявся, тому що за будь-яку провину міг отримати прутом або паском, і називав його тільки на «ви». А ось маму кликав на «ти» до 25 років, аж поки один чоловік не присоромив. Після того — тільки на «ви». Моя ж 90-річна ненька, яка проживає зараз у Луцьку, згадує своїх батьків тільки такими висловами: «як мама були», «як тато жили…» Хоч їх давно нема — баба померла у 1975 році, а дід загинув у 1945-му на війні. Але в мами до них велика повага залишилася назавжди. Напевно, за це їй Бог також відмірює все більше років. Тепер про армію. Коли в 1972 році проходив строкову службу в Угорщині, ніколи не чув, щоб старший офіцерський склад у спілкуванні казав на солдата «ти» — тільки «ви». Мабуть, за кордон відбирали добре вихованих офіцерів. Не знаю достеменно, як зараз серед військових, але з розповідей учасників АТО і строковиків чув: «Яке там «ви», ще й криють матом…» Хоча вірю, що порядні люди серед вищої керівної ланки там є й тепер. І на закінчення. Сьогодні країна перебуває у хаосі (корупція, злочинність, інфляція, безробіття, порожні обіцянки влади). І диву даєшся, коли новоспечені міністри, нерідко «пришельці» з інших держав, вимагають зарплату у сотні тисяч доларів, бо їм, бачте, за дві тисячі «баксів» соромно перед світом. Що залишається нам, пенсіонерам, яких, як інколи здається, просто викидають на смітник як непотріб? Шукати порятунку самим — у повазі один до одного, у моральній і матеріальній підтримці. І брати приклад із таких довгожителів, як мама, котрі вміють шукати позитив, незважаючи на всі негаразди, що звалилися на їхні плечі. І насамперед сьогоднішньому юному поколінню, яке не звикло до труднощів, вимагає «все і відразу». А гарне життя треба заслужити сумлінною працею і добропорядними вчинками. с. Кроватка, Рожищенський район.
