Учні звичайної сільської школи, що в Луцькому районі, знайшли артефакти, які піддають сумніву усталене уявлення вчених про рух Землі. Ця новина стала приводом для мого відрядження до Лаврова...
Учні звичайної сільської школи, що в Луцькому районі, знайшли артефакти, які піддають сумніву усталене уявлення вчених про рух Землі. Ця новина стала приводом для мого відрядження до Лаврова
Ірина РЕПЕТУХА
На місці знайомлюся з групою дослідників у складі трьох юнаків та їхнього наставника. Її назва – НАСАА – утворена з перших літер імен представників цього «квартету» натуралістів: Назар Михайлюк, Арсен Сидорчук-молодший, Сергій Некритюк, Арсен Арсенович Сидорчук-старший. Найцікавіше, що абревіатура майже співзвучна з американським агентством НАСА, яке займається дослідженням космічного простору. Це видалося мені дуже символічним. Хлопці розповіли, що цікавляться ландшафтом рідного краю: як утворилися ярки; чому існують більші-менші горбки; чому русла річок, колишніх і теперішніх, різняться висотою берегів? Здається, відповідь на ці запитання можна відшукати в підручниках та інтернеті. Але виявилося, не все так просто… Уперше незрозумілий факт трапився Назару Михайлюку під час екскурсії до Канева на Тарасову гору. Дорогою на Черкащину серед краєвидів Київської області він раптом побачив ставок, греблю і русло річки, дуже схожої на рідний Стир. Вона протікала рівниною, і її лівий берег був більш стрімким, майже вертикальним, а правий — пологим, там росла пшениця. Назар пригадав закон Бера, оприлюднений у 1857 році, в якому йдеться, що всі річки Північної півкулі (де ми живемо. – Авт.) мають високий правий берег, а Південної – лівий. Невідповідність побаченого цьому твердженню, яке й зараз приймається більшістю вчених, для юнака тоді залишилася загадкою. Під час мандрівок товариства НАСАА сусідніми селами Вербаїв та Лучиці їхню увагу привернули береги річки Стир: лівий знову був значно вищим за правий. «Для Бразилії це було б нормально, але для Північної півкулі, згідно із законом Бера, є нонсенсом. Виходить, що наша територія відповідає умовам Південної півкулі», – ділиться спостереженнями Назар Михайлюк. Але чому так? Ця таємниця зацікавила товаришів. На літніх канікулах лаврівське НАСАА загорілося ідеєю зробити власний маятник Фуко (який бачили у Луцьку в розважальному комплексі «Адреналін Сіті») і дослідити, як він працює, що показує. Із дозволу директора лаврівської одинадцятирічки Віктора Папка такий омріяний пристрій з’явився у спортзалі, що саме по собі – вже подія. Бо хто в школах України може ним похвалитися? Принаймні на Волині таких точно нема. Спеціально для мене хлопці проводять експеримент. Але спочатку Назар Михайлюк показує, з чого сконструювали маятник Фуко. Це – трос довжиною 6,5 метра, на якому кріпиться вантаж вагою 16,5 кілограма. Праворуч від руху маятника розміщені фішки зі звичайних корків. Хлопець звертає мою увагу на те, що пристрій для дослідження руху Землі коливається в одній площині, а внаслідок обертання нашої планети проти годинникової стрілки фішки стають усе ближчими до маятника. Чекаємо моменту, коли він збиває їх одну за одною. «Таким чином можна побачити неозброєним оком, що Земля все-таки обертається», – констатує допитливий Назар. Саме під час дослідів із маятником Фуко й було відкрито найважливіше. Щоб знати, куди ставити фішки, які буде збивати маятник, Назар Михайлюк на своїх руках продемонстрував, як рухається прилад і як – Земля: планета обертається навколо своєї осі проти годинникової стрілки – права долоня зігнута півмісяцем, а рух маятника показувала ліва рука з відхиленим великим пальцем. Саме ліва рука була схожа на рух річки, показувала напрямок її течії. І в Північній півкулі вона підмиває правий берег. Академік Бер закон відкрив, а школярі візуалізували написане. Оце картина! Тоді як пояснити високий лівий берег на наших річках? – Ця територія мільйони років тому була в Південній півкулі, тоді й утворилися русла річок! – робить сенсаційну заяву Назар. Я, будучи скептиком, звісно, вимагаю наукового обґрунтування цій, на перший погляд, фантастичній версії. І Арсен Сидорчук-молодший показує записане на айфоні відео про «ефект Джанібекова». Коротко його суть полягає в тому, що тіло в умовах невагомості, пролетівши певну відстань, робить раптові «перекиди». З цього приводу не раз говорилося, що Земля – це, по суті, та ж кулька, що летить у космосі, а отже, в якийсь момент може перевернутися полюсами і начебто наша планета періодично здійснює такі «трюки». На цій підставі дехто прогнозує страшні апокаліпсиси. – Якби Земля справді робила подібні «перекиди», то нічого живого на ній не залишалось би!!! Наша планета повертається полюсами відносно Сонця давно, повільно-повільно, а головне – впевнено! І тільки! – шокують припущенням мої юні співрозмовники. І далі продовжують переконувати своїми аргументами: – Де могли взятися в Антарктиді під льодовим панциром пласти кам’яного вугілля? Людство давно дійшло єдиного висновку, що воно утворилося з рослинних рештків, тож виходить, колись там було тепло, в таких погодних умовах усе росло й розвивалося. Зрештою, юнаки навперебій підсумовують, що можуть дати світу знання про повороти Землі і зміну полюсів. Саме це явище у поєднанні з іншими факторами спричиняє у деяких регіонах планети катастрофічні кліматичні зміни або, іншими словами, глобальне потепління. Їх можна буде прогнозувати. Як і місця та час виникнення землетрусів та ще багато чого цікавого. Не знаю, так усе це, чи ні, але того дня з Лаврова я повернулася з бажанням принаймні почути від учених пояснення високих лівих берегів наших річок.
На фото: Експеримент із маятником Фуко в стінах місцевої одинадцятирічки. Фото Ірини РЕПЕТУХИ.
