ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ГАЗЕТИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.67 € 32.30

ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ГАЗЕТИ

Є три дні у тижні, коли я не можу дочекатися ранку, а потім спішу у редакцію...

Є три дні у тижні, коли я не можу дочекатися ранку, а потім спішу у редакцію. Бо хочу взяти у руки свіжий номер “Волині”. Ще вчора знав, що там написано. Але сьогодні хочеться усе те перечитати. Я не один. Щономера щонайменше 200 тисяч волинян читають мою і вашу газету. Запросив для інтерв’ю кількох із них, наших постійних авторів і шанувальників “Волині.
Мирослав Ватащук, студент, редактор прес-центру Волинського державного університету імені Лесі Українки:
— Навчаюся на ІІІ курсі історичного факультету, півтора року займаюсь у молодіжній журналістській студії “Майстерня публіциста” при ВДУ, яку ведуть знані в області фахівці слова Сергій Цюриць і Віктор Зубович. Навчання у студії проходить за програмою Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Першу практику проходив у “Волині”, чим дуже задоволений.
Захопився журналістикою, бо це дуже цікаво. Якось у нашу Луцьку гімназію №4 прийшов Сергій Цюриць, запропонував написати про сім’ю, свою вулицю, дім. Я взяв інтерв’ю у сусіда, тодішнього капітана команди футбольного клубу “Волинь” Олега Федюкова. Матеріал надрукувала на три чверті полоси газета “Надійна зміна”. Потім мені доручили писати репортажі з футбольних матчів чемпіонату вищої ліги.
На Волині виходить багато газет. Та, на мій хлопський розум, найкращі — “Волинь” і “Волинські губернські відомості”. Зайняли свою нішу в інформаційному просторі газети “Віче”, “Вісник”, “Сім’я і дім”.
Люблю “Волинь”, хоч вона дуже строга газета. На жаль, на її сторінках бракує молодіжної тематики. І все ж мрію про свою другу практику у “Волині”. Я вирішив стати журналістом, і у вашій газеті можу чомусь повчитися.
Володимир Ковальчук, пенсіонер МВС, учасник бойових дій:
— Вперше почав співробітничати з турійською газетою “Нове життя”. Загітував мене до цього тодішній заступник редактора Юрій Троць. Приносив йому байки, замітки про селище Луків. А згодом сам, під час навчання в університеті редагував газету у Львові. Правда, стінну, і виходила вона англійською мовою. Коли працював у райкомі комсомолу, дописував у рожищенську районку.
Тепер вважаю для себе найріднішою газету “Волинь”, з якою співробітничаю понад 10 років. Роблю переклади з англійських та американських журналів. На жаль, у них рідко трапляються матеріали про Україну.
Зацікавившись журналістикою, почав збирати газетну колекцію, нині у мене є унікальні екземпляри газет із 40 країн світу.
Що побажав би “Волині”? Більше писати про військовиків, міліціонерів. Ці люди достойні того, щоб про них друкувалися матеріали з продовженням у кількох номерах. Читачі прагнуть такого чтива.
Наталія Каразія, дисидентка 60-их років, жителька селища Колки Маневицького району:
— Колись я не любила радянських газет, бо вони жили неправдою. Передплачувала тільки “Літературну Україну”. Нині у мене повертається повага до української преси, відроджується надія у її чесність і справедливість. Насамперед вдячна редактору районної газети “Нова доба” Івану Романику, що мав мужність захистити мене у непростий час. З інтересом читаю “Волинь”, яка стала сміливішою і має свою тенденцію. Не знаю навіть за що її критикувати. Після публікацій у “Волині” мене взяли під опікунство студентки Союзу українок, приїжджала навіть старенька жіночка із Старого Загорова Локачинського району.
Щиро вітаю усіх журналістів Волині з професійним святом. Пам’ятайте: люди чекають від вас слова правди.
Михайло Киричук, ветеран війни, автор книги “Волинь — земля українська”:
— Сам люблю писати до газет і читати їх. Пам’ятаю, перед боєм на світанку командир у землянці нам зачитував статтю з фронтової газети “Бойові вісті”. А потім ми пішли на штурм ворога під Варшавою на старий новий рік 14 січня 1945 року. 36 наших бойових побратимів не вернулися з того бою.
Німецька авіація потім атакувала нас друкованим словом: закидала листівками, щоб ми здавалися. Ми не піддалися на ту агітацію.
Святослав КРЕЩУК.