Із закриттям заводів, підприємств люди втратили роботу і багато населення взялося до власного господарства...
Із закриттям заводів, підприємств люди втратили роботу і багато населення взялося до власного господарства. Та це не стало порятунком від бідності: на виснаженій землі доводиться важко працювати, не маючи з цього жодних прибутків. Не припиняється відтік робочої сили області не тільки в міста країни, а й за кордон. Причому виїжджає за кордон в основному молодь, яка мала б становити економічну і духовну основу держави. Багато сільської молоді їздить до Польщі на сезонні роботи: збирання яблук, вишень, картоплі, виробництво салатів. Працює також і в хлібопекарнях, у швейних цехах, у торгівлі. Та й де тільки не доводиться працювати. Про такі заробітки у Польщі розповіли мені знайомі, яких недавно зустріла в обласному центрі. Сезонні роботи починаються з ранньої весни. Це заготівля зелені і салатів на експорт. Умови праці тут не з кращих. — Цехи розміщуються у підвалах, де завжди сиро і холодно, — ділиться зі мною хлопець з прикордонного села. — Працював у одного пана на салатах, то було так холодно, що відморозив руки. Зате за місяць заробив сто тридцять доларів. А так що висидів би вдома? І ще поїду на збирання яблук, вже місце «забив» у поляка. Зараз розпочався сезон збирання ягід. На таку роботу їдуть здебільшого жінки. — На збиранні малини працювати дуже важко, — розповідає Ірина. — Натягаєшся тих «луб’янок» (корзини), що не можна розігнутись. Пан, у якого працювала, обробляв кущі якимись хімікатами, то на руках у мене і моїх подруг з’явились пухирі. Але все одно працювали, бо ж втратиш дні і гроші. Заробили по сто двадцять доларів, але як на мене, то це мало за таку роботу. Але мусиш їхати, бо вдома і того не заробиш. Бачила як чорно працюють закарпатці — на виробленні соків, у цехах, на вантажних роботах. Майже без вихідних, сплять по 3—4 години на добу, а платять їм за таку роботу зовсім мало. Та цим сьогодні нікого вже не здивуєш, треба ж якось виживати. Та найбільше мене вразило те, — продовжила дівчина, — що наші самі ж везуть спирт, самі ж його купують і п’ють. Привозять його сюди спиртовози, а купують сезонні заробітчани. А це — молоді хлопці та дівчата. Виходить, що українці роблять бізнес на українцях. Єдиною розвагою для наших сезонних заробітчан є зібратися разом на Віслі або ж десь так на природі і посидіти, купивши... рідного спирту. І стає так боляче і образливо за себе... Чи за нас? Валентина КУЦЬ.
