Україна на одному з останніх місць по рівню добробуту народу серед колишніх республік Союзу...
Маємо тринадцять років незалежності так важко вибореної з часів козаччини. Маємо ніби свою державу з власним парламентом, урядом, президентом, військом і Конституцією. Та й республіка колишньої імперії — Союзу найбагатша своїми надрами, чорноземами, має вдале географічне розташування, сприятливий клімат, і люд не ледачий. А живемо погано. Україна на одному з останніх місць по рівню добробуту народу серед колишніх республік Союзу. Можливо, тому, що ті ж Масоли, Фокіни, Гуренки, Кравчуки, Кучми, Симоненки, Морози, Ткаченки, Іванови, Грачі як керували при Союзі, так і керують в незалежній Україні. Прикро вислуховувати незадоволення вчителя, лікаря, пенсіонера, селянина, шахтаря, безробітного владою всіх рівнів. Вона стала скрита, корумпована і злодійська. А народ обкрадений, обдурений і злиденний. Обкрадений банками, трастами, ваучерами. Якщо вже північний сусід і брат нахабно вилучив наші вклади з Ощадбанку України в 129 млрд. доларів, то вимагайте їх повернення і віддайте людям, які горба нажили на цих грошах, а нині сміткарями стали. Ні не бачимо цього. Подарували флот, ракети, посольські приміщення, церкви, інформаційний простір. Мов, нате, тільки залишіть нас в спокої. Бо, не дай Бог, Муравйов знову піде з Москви. Влада зобов’язана повернути наші вклади. А гроші є і в нас, якщо справу вести чесно, по-господарськи. Знайшов же уряд Ющенка і Тимошенко за 1,5 року 10 млрд. гривень, щоб погасили борги по зарплаті і пенсіях, ще й підвищили їх. Нинішня більшість парламенту і уряд хотіли приховати від бюджету десь із десять млрд. гривень. Це для того, щоб мати гроші для проведення виборів президента, угодного сьогоднішній владі. Подачки будуть тицятись людям по шматку, щоб задобрити пенсіонерів, студентів, селян, лікарів, вчителів, військових, аж до самих виборів. А після виборів цінами заберуть все назад. Подумати тільки: Польща в два рази менша за територією і населенням, а має бюджет сьогодні в шість раз більший від України. Сьогоднішня влада зізнається, що половина грошей в тіні. То якого сонця треба, щоб позбавитись цієї тіні? Та й інвестиції не йдуть в нашу державу, бо їх розкрадають. А наші штати чиновників! Їх більше, мабуть, разів у два, як при совєтах. І тягне їх на собі нещасний селянин і робітник. Влада до цих пір не узаконила референдуму, за який проголосувало 89 відсотків українців — за зменшення кількості депутатів до 150—200, позбавлення їх недоторканності. На величезну Росію — 450 депутатів вистачає, а нас же в три рази менше, та й ще 6—7 мільйонів за кордоном. А скільки службовців в Адміністрації Президента, у міністерствах і відомствах — все це утримується нашим бідним людом. А Україна потенційно не бідна сторона порівняно з Норвегією, Швецією, Німеччиною. Так що все у нас є для доброго життя, лише владі треба патріотично і вимогливо працювати. Нам не треба професіоналів-злодіїв, нам треба патріотів-професіоналів. Ринкові реформи. Вони потрібні. Але хіба це реформи для народу? Взяти хоч би земельну. Китайці ще у 80-х роках, провівши земельні реформи, з валового збору в 168 млн. тонн зерна дуже швидко піднялися майже до 400 мільйонів. Але вони підготовили банківську систему на низькі проценти, пенсійне забезпечення власників земель, малогабаритну дешеву техніку, регульоване оподаткування. Подібне в Польщі, Прибалтиці. У нас же нічого цього зроблено не було. Зверху влада гучно заявила на весь світ про реформування села у приватний сектор. І що з того? Вона забула, що в селі сьогодні 80 відсотків пенсіонерів, які готові свої паї віддати будь-якому фермеру-орендарю. Це ж треба мати неабиякий талант, щоб Україну лишити без хліба, купляти зерно в Росії, Казахстані. Нема меж обуренню народу, коли бачиш 50 відсотків незасіяних чорноземів. За підрахунками вчених Україна може прогодувати 360 млн. люду, а ми не можемо і 40 мільйонів. Технічні засоби, енергоносії, будівельні матеріали катастрофічно зросли в цінах і продовжують зростати, а хліба вимагаємо дешевого. Зрозуміло, поки не буде вигідно на землі працювати — її відрікатимуться. Дурить влада народ і пенсійною реформою. Розділила робочий люд на привілейованих і принижених, на держслужбовців, які, одержуючи високу платню, мають пенсію 90 відсотків від заробітку, й інших аборигенів, яким дали 30 відсотків від мізерного заробітку. Роботягу і п’яницю поставили в один ряд. Здається, влада все робить, щоб пенсіонери й інваліди скоріше вимерли. Один одержує трохи більше 100 гривень, а другий — тисячі. Де, в якій державі є така різниця? Українців в Україні сьогодні влада обмежує багато в чому, ще й глаголять — національна ідея не спрацювала. В першу чергу влада повинна бути національно-патріотичною, а не космополітичною, продажною. За яке утвердження національної ідеї можна говорити, якщо першого національного патріарха Мстислава утискували в Україні, другого — Володимира (Романюка) захоронили під стінами духовної колиски українського народу — собору Святої Софії, організували побиття процесії захоронення з викриками «бий хохлів». А ганебне побиття нинішнього патріарха всія України Філарета в Донецьку, переслідування національно-свідомих патріотів і депутатів на чолі з Ющенком. Прикро, але при незалежній Україні вбивають патріотів-українців, або ж ми чуємо про їх загадкове зникнення, чи загибель у сумнівних автокатастрофах. Владні органи не тільки не виконують 10 ст. Конституції, про державну мову, а й грубо ігнорують її. Книги, преса, телебачення — зросійщені. Який канал не включи — все на російській. Чи можливо це в Польщі, Прибалтиці, в будь-якій іншій країні? В нас же влада потурає паплюженню всього національно-патріотичного, заохочуючи на телестудіях всіляких продажних Корчинських, Джангірових і Піховшеків. Це ж якій треба бути українській владі, щоб не дати приміщень для проведення світового конгресу українців для з’їзду Національної Спілки письменників. Наших 900 літературних корифеїв нації змушені були проводити з’їзд на дворі, на морозі. Світ визнав борцями за незалежність і волю українського народу воїнів УПА, а наша влада ігнорує і далі героїзм патріотів держави. Прикро, що обрані народом низові, районні, обласні ради далеко не завжди обстоюють інтереси простого люду, а стараються догодити верхам. Отже, треба міняти не тільки систему влади, а й функціонерів при владі. Інакше марно розраховувати на утвердження міцної національної держави, яка б забезпечувала наш добробут. Михайло ШАДЛОВСЬКИЙ. с. Струмівка Луцького району.
