Володимир ГУНЧИК: «Щоб не затягнути Україну у минуле, маємо бути єдиним кулаком, а не розчепіреними пальцями»

Один із образів зроблений з янтарю.

– І це єдиний випадок, коли я «кришую» бурштин, – каже Володимир Гунчик, помітивши мою зацікавленість. – Це перша подарована мені ікона на посаді голови. Від владики Ніфонта. А полотно з героями Майдану передали громадські активісти. Ці картини та ікони є постійним нагадуванням про мою відповідальність перед громадою

 

Василь УЛІЦЬКИЙ

 

«ЯКЩО ВІДПОВІДНІ ОРГАНИ СКАЖУТЬ ПРОДЕМОНСТРУВАТИ СТАТКИ – НЕ БОЮСЯ ЦЬОГО ЗРОБИТИ»

— Володимире Петровичу, хотів би розпочати розмову з останніх подій. У суспільстві і досі не минув шок після оприлюднення чиновниками декларацій. Вражають і величезні кошти, і те, що значні суми службовці зберігають готівкою, при цьому на банківських рахунках часто декларують мізер. У вас теж є кілька мільйонів «на руках». Звідки така прихильність до готівки?

— Якщо ви дивились мою декларацію, то бачили, що у банку я зберігаю набагато більше, ніж маю готівки (на депозитах голова тримає 14,2 мільйона гривень, готівкою – 4,5 мільйона гривень, 150 тисяч доларів та 30 тисяч євро. — Авт.). На відміну від інших, не звертаю уваги на те, що пророкують «ПриватБанку» (чутки про націоналізацію. — Авт.) і зберігаю там кошти.

Коли поглянути, як Тимошенко одягається, то на ній більше коштовностей і дорогих речей, ніж задекларувала.

Але завжди треба пам’ятати про таке слово, як диверсифікація, і прораховувати всі ризики. Тому населення намагається зберігати кошти по-різному, до цього я ставлюсь спокійно. Але задаю собі запитання щодо тих чиновників, які все життя пропрацювали на державній службі і мають великі кошти. Оце повинно турбувати і суспільство, і антикорупційні органи! Я 30 років віддав бізнесу, 20 років працював керівником підприємства, був віце-президентом великої компанії, мав у підпорядкуванні 35 тисяч робітників, 6 заводів. І отримував немалу зарплату. Якщо сьогодні відповідні органи скажуть продемонструвати зароблене — я не боюся цього зробити.

— А чия декларація найбільше вразила вас?

— Юлії Тимошенко. Бо в неї нібито нічого нема. Хоч коли поглянути, як Тимошенко одягається, то на ній більше коштовностей і дорогих речей, ніж задекларувала.

 

«Я НА ГОРОХІВСЬКІЙ ТРАСІ У ПАЛАТЦІ НЕ СИДІВ, БО МАЄ ПРАЦЮВАТИ КОМАНДА»

— На вустах в українців останнім часом також ім’я іншої відомої особи – Михеіла Саакашвілі. Коли він тільки очолив Одещину, я просив вас дати йому кілька порад. Ви казали «поспішати не поспішаючи» і пам’ятати, що «легко порізати, але важко склеїти».

— Як бачите, те, що я казав, збулось. Бо треба було поступово реформувати систему, а не говорити, що все пропало і я все вирішу за 5 хвилин. Він півроку на дорозі Одеса — Рені приймав людей. Я на горохівській трасі у палатці не сидів. Зізнатись, було жаль заступницю Саакашвілі, яка брала участь у більшості нарад. Має працювати команда, а там була напівкоманда. Мені більше до вподоби позиція Геннадія Москаля, який очолює Закарпаття. Теж не простий регіон, але коли чоловік розуміє, що не може чогось добитись демократичними методами, то починає навколо все трощити, не опускає руки.

— Пригадую, до речі, фразу пана Москаля про те, що «коли бідний одружиться з бідною, то багатої сім’ї не вийде». Він мав на увазі децентралізацію, створення нових об’єднаних громад. На Волині таких уже сім. Як ви оцінюєте їхні перші самостійні кроки?

— Двоє дірявих штанів одних цілих справді не дадуть. Але завжди треба брати конкретні приклади. І я можу сказати, що фактично всі громади, які з’явились на Волині, є потужними, здатними до самостійного господарювання, а це ж практично маленькі районні адміністрації. За винятком хіба що Велицької громади у Ковельському районі, самодостатність якої — хай мене критикують — під питанням. Хоч завжди все залежить від енергії людей. На загал, приклад перших волинських громад демонструє ефективність децентралізації.

— У грудні нових територіальних громад (ОТГ) стане ще більше, коли у них відбудуться вибори. Після цього, наприклад, на Хмельниччині, ОТГ буде охоплено вже понад 40 відсотків території області. Чому на Волині нема схожого темпу?

— Тому що знову втручається та клята політика. Потрібно було дві сесії, щоб прийняти рішення по Павлівській громаді в Іваничівському районі. Першого разу питання було винесене на голосування ще у червні, але «Свобода» його завалила. Вдруге винесли те ж питання у жовтні, і прийняли. Але через таке запізнення Павлівська громада може розраховувати на пряму державну підтримку не з початку 2017 року, а лише з другого півріччя.

— Володимире Петровичу, якість наших доріг — чи не найбільший головний біль і об’єднаних громад, і не об’єднаних. Ви казали, що на горохівській трасі у наметі не сиділи. Може, тому вона ще і не завершена?

— Гроші на цю дорогу є, Кабінет Міністрів виділив 230 мільйонів. І вона буде дороблена, коли цьому сприятиме погода.

— А на які ще дороги можна сподіватись наступного року?

– Із новим керівником «Укравтодору» я наразі не знайомий, але готуюсь до цієї зустрічі. Наша пропозиція така: плануємо залучити в область мільярд державних гривень і 100 мільйонів місцевих.

Наша пропозиція така: плануємо залучити в область мільярд державних гривень і 100 мільйонів місцевих.

Насамперед хочемо зробити капітальний ремонт дороги Луцьк — Володимир-Волинський — Устилуг. Друга важлива точка — кільцева дорога навколо обласного центру. Крім цього, треба доробити трасу Ковель – Ягодин, бо там є місця, де з двосмугового шлях переходить в односмуговий. Плануємо провести капітальний ремонт дороги Луцьк—Ковель, закінчивши її у Кременці, а у 2018 році — довести з Кременця до Ковеля. Траси Ковель—Ратне, Луцьк—Ківерці—Любешів теж потребують ремонту, але це питання наступних років. Крім цього, у 2017-му 100 мільйонів виділимо також на дороги місцевого значення. За нашими підрахунками, щоб завершити капітальний ремонт усіх шляхів на Волині, потрібно 8 мільярдів гривень.

— У рамках експерименту область отримує гроші від митниці, якщо та має перевиконання планів. Чи розраховуєте на ці кошти у наступному році?

— Ми просимо, щоб експеримент продовжили. Якщо так станеться, то ремонтуватимемо за ці кошти державні дороги. До речі, новий керівник митниці Віктор Кривіцький, прийшовши на посаду 10 жовтня, зумів виконати план цілого місяця і область отримала майже 38 мільйонів гривень. У той час, як з квітня по жовтень кошти не надходили. Вважаю, що попереднє керівництво отримало відповідне завдання і його виконувало, — і бізнес пішов з волинської митниці. Зокрема, автомобільний, м’ясний… Новий керівник закликав підприємців до контакту, пообіцяв врахувати їхні інтереси, щоб кошти залишались тут, на Волині.

 

«МЕНІ ВСЕ ОДНО, ХТО БУДЕ ІНВЕСТОРОМ КОПАЛЬНІ, АБИ ТІЛЬКИ ЇЇ ЗАПУСТИТИ»

— Говорячи про масштабні проекти, можу згадати про десяту шахту у Нововолинську, яку ніяк не добудують уже не перше десятиріччя. Скільки коштів треба на її завершення?

— Моя позиція – 450 мільйонів, міська влада каже, що 800 мільйонів.

— Хіба для держави це велика сума?

— Невелика… Якщо приймуть рішення по фінансуванню, то всі шанси запустити першу лаву до початку 2018 року будуть. Я вірю, що копальня запрацює. В якому статусі – державна, приватно-державна чи приватна, якщо буде інвестор, особисто для мене ролі не грає. Головне, щоб шахтарі мали роботу і зарплату, а бюджет – надходження.

— Рік тому ми з вами говорили про перспективи добудови перинатального центру у Луцьку та школи №27. Сьогодні знову мусимо вертатись до теми.

— Робитиму все, щоб наступного року дофінансувати перинатальний центр. Розраховую на це тому, що коли в 2016-му у Державному фонді регіонального розвитку було 3 мільярди гривень, то у наступному буде 9 мільярдів. Тобто, якщо Волинь мала 115 мільйонів, то матиме приблизно 250. На центр потрібно 80 мільйонів.

— А 27-ма школа – турбота лише міста чи обласне керівництво теж долучається до вирішення цієї проблеми?

— Ми домовились із міським головою, що будемо підключатися, і я вважаю, що маємо біля цього дому знань збудувати басейн та спортивний комплекс і фактично отримати в місті другу дитячо-юнацьку спортивну школу…

Коли, до речі, я прийшов на посаду, то мали в області недобудов на 450 мільйонів гривень. У цьому році на 150 мільйонів уже добудували. Треба ще два роки, щоб закінчити із незавершеними проектами. А також планую зосередитись на питанні підтримки обласної комунальної власності — тубдиспансеру, онкодиспансеру, інфекційної, дитячої, психіатричної лікарень, інтернатів тощо.

Ще одна проблема, якій ми не приділяли достатньо уваги — екологія. Волинь перетворюється на великий смітник, звалище.

— А взагалі, які бачите пріоритети при формуванні бюджету області на наступний рік?

— Перше — соціальна підтримка, друге — розвиток, тобто вкладення у школи, садочки, лікарні, дороги. Третє — підтримка територіальних громад. Четверте — питання територіальної оборони та підтримка військових частин. Кожен волинянин розуміє, що армія має бути забезпечена і боєздатна. Наші хлопці з 51-ї бригади вже понад 2 роки не повертаються у розташування базової військової частини у Володимирі-Волинському. Коли бачиш деякі казарми, серце кров’ю обливається — не знаєш, як би вони в них повернулись. І, нарешті, ще одна проблема, якій ми не приділяли достатньо уваги — екологія. Волинь перетворюється на великий смітник, звалище. Ми забули, що у нас є перлина — Шацькі озера, де ще не вирішене питання каналізації. Треба думати, куди дівати промислові відходи, будувати сміттєпереробний завод.

Цим питанням, вважаю, треба насамперед приділити увагу, якщо, звісно, будуть відповідні бюджетні надходження. А показники цього року тішать. Можу констатувати, що на 1 листопада надходження становлять майже 2,5 мільярда гривень, а це на 600 мільйонів більше, ніж за аналогічний період минулого. Перевиконання — 110% від запланованого.

 

«ДЕПУТАТИ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ Й ДОСІ ГОЛОСУЮТЬ У СТИЛІ ПОКІЙНОГО ЧЕЧЕТОВА»

— Володимире Петровичу, як оцінюєте свою співпрацю з головою обласної ради Ігорем Палицею?

— У нас нема антагонізму, налагоджені робочі, ділові стосунки. Я ніколи не мав бізнесу з Палицею, наші бізнес-інтереси не пересікались, нам нічого ділити.

Я ніколи не мав бізнесу з Палицею, наші бізнес-інтереси не пересікались, нам нічого ділити.

— А на скільки балів ви оцінили б рівень співпраці за 12-бальною шкалою?

— На 7,5-8 балів. У мене є питання більше до депутатів, ніж до Ігоря Палиці. Маю таке враження, що за рік роботи в них ще не з’явилось відчуття самостійності. Вони досі — під партійними прапорами, голосують у стилі покійного Чечетова — за помахом руки.

— Не можу оминути бурштинової проблеми. Які перспективи бачите для створеного обласною радою комунального підприємства «Волиньприродоресурс»?

— Воно буде звичайним посередником, який за відповідні кошти продаватиме права на розробку, бо потрібних мільйонів на цю діяльність у нього нема. Хочете копати бурштин – приходьте до «Волиньприродоресурсу». Звісно, після того, як підприємство отримає від держави ліцензію і вона візьме відповідальність за нього. Як відомо, закон про бурштин Верховна Рада так і не прийняла. Натомість чекаємо на відповідну постанову уряду, яка має стати своєрідним проміжним варіантом для врегулювання ситуації.

 

«СПОКІЙНО ДИВЛЮСЯ В ОЧІ ВОЇНАМ АТО ТА ЇХНІМ РОДИНАМ, БО НЕ МОЖУТЬ ДОРІКНУТИ, ЩО «З ВАШОЇ СІМ’Ї НІХТО НЕ ВОЮЄ»

— Тисячі волинських хлопців захищали всіх нас на Сході. Багато з них повернулись пораненими, сім’ї втратили чоловіків. Вони потребують особливого ставлення і від влади, і від суспільства. Як часто особисто ви буваєте в таких родинах?

— Востаннє був у Грудках Камінь-Каширського району, у Володимирі-Волинському… Відвідав приблизно третину сімей загиблих. І коли я буваю у таких родинах, то не тільки кажу слова співчуття, а й розумію, що як представник держави несу відповідальність за те, що вона не змогла зберегти життя наших волинян. Украй відповідально ставлюсь до кожного свого слова, адже маю бути впевненим на всі 100 відсотків, що воно буде дотримане. Переконався, що звичайне людське спілкування — це те, чого чи не найбільше чекають такі сім’ї. Вони повинні відчувати, що ми не забуваємо, піклуємось і пам’ятаємо про них. І що будемо зобов’язані їм навіть тоді, коли вирішимо всі їхні матеріальні питання.

Ніхто не приїде і не збудує нам державу. Маємо це зробити самі.

— Ваш брат Сергій теж півтора року провів у зоні АТО.

— Так, він — доброволець. І ніколи не жалів, що був на фронті. А піти у 54 роки воювати — це все-таки чимале навантаження. Тим паче, що служив на передовій. Переносити снаряди у 40-50 кілограмів нелегко… Раніше він був на Майдані — нікому не кажучи, куди зібрався. І коли пішов служити, то «наїхав» на військового комісара, щоб той не повідомляв братові. Це його рішення. Але чесно скажу, ним він десь підтримав і мене. Бо коли спілкуюсь із ветеранами, їхніми родинами, ми говоримо однією мовою, мені не дорікають, що от, мовляв, із вашої сім’ї ніхто не воює.

— Скоро третя річниця Майдану. Зараз теж є напруга у суспільстві. Які відчуття у вас нині викликає Революція гідності?

— Майдан потужно сколихнув суспільство, захитав основи напівзруйнованої імперії, яка ще трималась на одній нозі. Тому мені хочеться напередодні річниці тих подій сказати всім: ми повинні вірити. Вірити і бути єдиним кулаком, а не розчепіреними пальцями. Зараз усе робиться, щоб затягнути Україну назад у минуле. Ми не повинні допустити цього. І розуміти, що ніхто не приїде і не збудує нам державу. Маємо це зробити самі. 

Фото з сайту http://voladm.gov.ua/ .