Рятувала з вогню не гроші, а рукописи наукових праць коханого
Ім’я Олекандра Цинкаловського поступово повертається до рідної Волині. Його наукову спадщину досліджують вчені-історики. Нам же цікаво, які почуття переповнювали душу відомого краєзнавця. Про це дізналися з епістолярної спадщини вченого та зі спогадів його племінниці Наталії Назарівни Грабарчук–Цинкаловської, яка передала листи до фондів Володимир-Волинського історичного музею
Богдан ЯНОВИЧ, науковий співробітник Володимир–Волинського історичного
музею імені Омеляна Дверницького
З погляду пересічної людини, Цинкаловський одружився пізно — у 30 років. Але ж він дотримувався європейських традицій, жив у Європі, був європейцем за духом, а там, як відомо, люди спочатку намагаються чогось досягти в житті й лише тоді пов’язують себе узами Гіменея. Шляхетного пана не могла не помітити Регіна Жашкевич (обоє на фото). З нею вчений познайомився у місті Кременці на Тернопіллі, де працював директором краєзнавчого музею у 30–х роках ХХ століття. Раїса (Регіна) Жашкевич походила з роду духовенства. Неминучі переслідування з боку радянської влади змусили подружжя Цинкаловських виїхати до Польщі — у Краків. Як виявилося, назавжди.
Кажуть, що коли люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність — ось що було притаманне взаєминам Цинкаловських.
Про взаємини в сім’ї можна дізнатися з листів до володимирської родини. У них пані Регіна лагідно називала чоловіка Олеком (як і в житті), себе ж — Реною. І таки справді, їх почуття були великими, якщо у роки війни, втікаючи з палаючої варшавської квартири, Регіна допомагала рятувати чоловікові — як найбільшу цінність — не гроші, а рукописи його наукових праць.
Під час Варшавського повстання Цинкаловським довелося їсти… білий взуттєвий крем (!), аби вижити. Як часто нині молодь, маючи кращі матеріальні умови, руйнує шлюб, бо «не зійшлися характерами». У листі від 25 січня 1977 року Регіна з великим піклуванням пише про самопочуття чоловіка. Одночасно розповідає про професійну діяльність коханого: «Жаль, що не видано головної праці Олека, яка має значення для майбутніх поколінь, як невичерпний матеріал з минулого» (йдеться про словник «Стара Волинь і Волинське Полісся», виданий уже після смерті автора).
Археологія — справа життя Цинкаловського, а ще ж нумізматика, топоніміка, сакральна архітектура і багато інших галузей знань! У листах жінка зі щирою увагою розповідає про справи коханого. Вона тепло відгукувалася про приїзд Лариси Крушельницької, про насолоду чоловіка від інтелектуального спілкування з нею: «…Приходила дуже цікава й симпатична археолог зі Львова Лариса Крушельницька. Олеку дуже приємно спілкуватися в її товаристві на теми, які його цікавлять. Вона теж робила розкопки на Волині. Два тижні була у справах у Кракові, приходила до нас щодня як своя і залишила по собі добрі спогади».
З листів дізнаємося, що Цинкаловські були усюди разом — і за містом, і на відпочинку. «Ми зараз на лікуванні у санаторії в Бещадах… Добре, що нас вислали разом на лікування, бо я не могла би залишити Олека самого вдома… Він почуває себе не погано, але потребує догляду…» (лист від 25 жовтня 1977 року).
Кажуть, що коли люди живуть довго разом, то вони стають спорідненими душами. Внутрішня гармонія, краса, шляхетність — ось що було притаманне взаєминам Цинкаловських. «У нашому віці — не головне добре поїсти, а дуже важливий відпочинок, спокій і свіже повітря» (лист від 17 вересня 1976 року). Які мудрі слова! І як мало людині треба від життя! Регіна догляділа свого чоловіка до смерті (помер 1983 року), а через 11 літ і сама знайшла вічний спочинок поруч із ним на православному Вольському цвинтарі у Варшаві.
