Пригадую, моя бабуня Ніна щоразу, коли хотіла щось розповісти про свої плани, обов’язково розпочинала фразою: “Як Бог дасть діждати”...
Предки наші були мудрими і ввіряли свою долю Всевишньому. Пригадую, моя бабуня Ніна щоразу, коли хотіла щось розповісти про свої плани, обов’язково розпочинала фразою: “Як Бог дасть діждати”... Нині, коли світ довкола змінюється щохвилини, коли вийшли на герць одвічні Правда і Кривда, ці слова сприймаються якось по-особливому гостро, як і невідворотна плинність часу. Днями православна церква відзначила день пам’яті святого Іоанна Златоустого, архієпископа Константинопольського, який удостоївся цього імені за надзвичайне уміння говорити красиво й переконливо, проповідуючи християнські цінності, за що й був жорстоко переслідуваний. Його збиралися слухати натовпи народу навіть тоді, коли був у засланні. У народному побуті цей час асоціювався із припиненням росту рослинності, повним завершенням усіх хліборобських робіт. Тому казали: “На Золотоуста все поле пусте”. Минула субота була святом Апостола Филипа (Пилипа), уродженця міста Віфсаїди (Галілея), про якого декілька разів йдеться у Святому Євангелії. Це його Господь запитував, скільки потрібно грошей для закупівлі хліба, щоб нагодувати п’ять тисяч людей. Це він під час Тайної вечері запитував Христа про Бога Отця. Після вознесіння Христа апостол Павло проповідував слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами і переносячи за це багато страждань від супротивників християнства. Прибувши у місто Єраполь, за наказом правителя Анфіпата був схоплений і розіп’ятий на хресті. 28 листопада розпочався передріздвяний 40-денний піст, який у народі називають коротко: Пилипівка. Хто не встиг до цього дня пошлюбитися, то залишається молитися Богу й чекати нових м’ясниць. Напередодні, у так звані заговини на Пилипівський піст, було прийнято ходити в гості або самим приймати гостей, пригощатися якомога більшою кількістю скоромних продуктів і напоїв. Хоча піст цей минав відносно легко і швидко, бо, як говорили у народі, “на Пилипівці ще люди ситі”. До того ж, саме час було розпочинати споживати запаси свіжозаквашених і солених овочів. Споживали й багато різних видів олії: конопляної, лляної, соняшникової, ріпакової... Остання була особливо смачна й запашна. Так звана “часничка” (товчений із сіллю часник розводився невеликою кількістю перевареної води, додавалася ріпакова олія і в цю підливу мочали зварену в мундирах або печену картоплю) з дитинства пам’ятна чи не кожному волинянину. На жаль, останнім часом у зв’язку із зміною технології виготовлення ріпакової олії вона перестала бути такою запашною. Суворість Пилипівського посту особливо посилюється з 2 січня, тобто, напередодні Різдва Христового й досягає найвищого ступеня в останній, Святий вечір. Про Різдвяний піст ясні свідоцтва зустрічаються уже в ІV столітті. Піст вводив обмеження не тільки на їжу, а й на одяг, крім того, суворо обумовлювалися правила поведінки. Так, дівчатам у піст негоже було носити сережки й стрічки, жінкам — одягати сорочки з червоною вишивкою, під заборону потрапляли й пісні та веселощі. Либонь, саме через ці строгощі й обмеження такими довгоочікуваними й бажаними були зимові святки. Тож, дай нам, Боже, усім при доброму здоров’ї дочекатися Різдва. А ще, за народною прикметою, якщо на Пилипа дерева вкриваються інеєм, то буде гарний урожай вівса в наступному році. Хоч інею не було, а снігу вже мали вдосталь, також на врожай. Валентина ШТИНЬКО.
