Він прийняв удар об дерево на себе…

27 серпня цього року на автодорозі до села Софіянівка Маневицького району внаслідок нещасного випадку обірвалося життя мого сина Василя Лісовецького. Мені хотілося б знати, чи є такий водій, який у такому випадку мав би шанс вижити (про цю автодорожню пригоду у «Волині–новій» була коротка інформація «Не побачив перепони на дорозі і загинув». — Ред.)?..

Клавдія ЛІСОВЕЦЬКА

Я маю майже 39 років водійського стажу, викладач професійного ліцею з підготовки водіїв, водій 2–го класу (в молодості більше п’яти років працювала водієм на різних підприємствах області, на різних автомобілях, в тому числі і вантажних). Мені дуже боляче зараз про це писати, але повинна, — щоб не повторилася така трагедія ще у якійсь родині…
Уже понад місяць минуло, як внаслідок буревію були похилені сосни над дорогою до села Софіянівка. Але нікому до того діла не було — ні водіям, які щоденно їздили по цій дорозі, ні працівникам лісництва, ні рятувальникам, ні поліції. Їздив там і мій син. Та є гарна приказка, що доки грім не гряне — ми не перехрестимось. А грім грянув, та ще й який! Я такої грози не бачила за свій вік! Низові розкотисті блискавки впивалися в землю декількома стрілами одночасно, а потім з’явився криваво–червоний диск сонця, якого також не бачили люди раніше. Внаслідок бурі дві похилені сосни впали на дорогу, перекривши її повністю. Я знаю, що і після грози там їздили автомобілі, водії яких обминали цю перешкоду лісовою дорогою, але ніхто не вжив заходів для її усунення.
Звичайно, не всі возять із собою бензопилу, не всі мають можливість прибрати дерева самостійно (а в цьому випадку це було просто неможливо). Та зупинитись на посту ДАІ і попередити поліцію або подзвонити правоохоронцям чи рятувальникам можна було. На жаль, так уже є: кожна стаття правил дорожнього руху написана кров’ю та смертями мільйонів людей.

На жаль, так уже є: кожна стаття правил дорожнього руху написана кров’ю та смертями мільйонів людей.

Я не виправдовую свого сина, але, з нього вже не спитаєш. Та все ж хочу сказати, що він був водієм, яких називають асами. Він умів прорахувати і передбачити будь–яку ситуацію на дорозі, окрім цієї, бо не було жодного шансу її прорахувати і уникнути зіткнення. Він був професіоналом із тринадцятирічним стажем роботи, а їздити на автомобілі та розібрати і скласти його до гвинтика вмів іще з дитинства. Мої слова можуть підтвердити керівники підприємств, на яких він працював. Окрім цього, за освітою Василь був інженером–механіком.
Та, напевно, така в нього доля, бо, повторюсь, не було жодного шансу не зіткнутися з перешкодою на дорозі. Хлопці, які залишилися живими, кажуть, що він врятував їм життя, прийнявши весь удар об дерево на себе. А якби поклав мотоцикл на бік так, як вони йому кричали, то загинули б усі.
Ці повалені сосни постали неочікувано з–за повороту, відстань до них — усього метрів сорок, а ще ж і туман був після грози. Василько встиг крикнути хлопцям, щоб тримались, бо сосна на дорозі. Окрім тупої проникаючої рани з лівого боку грудини від сучка дерева, на тілі сина не було інших великих ран, хіба незначна подряпина над лівим надбрів’ям та ще одна — на пальці руки. І навіть якби він їхав сам, а не втрьох, якби він був у мотошоломі, це не змінило б ситуації, адже за 40 метрів до сосни в нього було трохи більше двох секунд, а це лише час на складну реакцію водія. Чому саме стільки часу було в мого сина? Проста арифметика: при швидкості 60 кілометрів за годину транспортний засіб проходить за секунду 16,5 метра відстані. А швидше тут їхати навряд чи можна було.
Ще хочу сказати про таке. Син із сім’єю проживав у селі Череваха Маневицького району. Невістка подзвонила мені відразу ж, як сталась біда, десь о 22.40–22.45. Через 20 хвилин ми з чоловіком були на місці трагедії, куди вже приїхала поліція. Уявіть ситуацію: на дорозі в калюжі крові і бруду лежить твоя дитина, а ти чотири години чекаєш, доки з Луцька приїде інспектор, щоб скласти протокол, бо без нього зробити це поліція не має права. Далі необхідно знайти підходящий транспорт, щоб завезти загиблого до Ковеля в морг, тому що наш патологоанатом у відпустці. І наступного дня з 11–ї ранку майже до 17–ї чекати, доки проведуть експертизу, тому що патологоанатом має в підпорядкуванні декілька районів. А ще ж тоді випали вихідні. Здоровій людині можна втратити при всьому цьому розум!
Хочу подякувати за велику допомогу і підтримку в похованні сина підприємцю Романові Барану, в якого працював Василь, а також їхньому дружному колективу, колективам Маневицького торфобрикетного заводу і Маневицького професійного ліцею, підприємцю Івану Деркачу, працівникам лісництв і лісгоспів, жителям села Череваха, друзям, кумам і знайомим, усій великій родині.
Хай спочиває з миром наш синочок, а всі, хто знав його, помоліться за спасіння душі нашого Василька.
смт Маневичі.