ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ШКОЛА У КІВЕРЦЯХ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ШКОЛА У КІВЕРЦЯХ

Школа-комплекс № 3 м. Южного Одеської області Миколи Гузика рішенням ЮНЕСКО визнана однією з найкращих у Європі. Гузик відкрив нову школу у Ківерцях...

Здійснювати освіту в сучасних умовах старими методами — це дарма гаяти час...
Так вважає член-кореспондент АПН України, доктор педагогічних наук, директор авторської школи-комплексу № 3 м. Южного Одеської області Микола Гузик. Ця незвичайна школа рішенням ради з питань освіти ЮНЕСКО ще десять років тому визнана однією з найкращих у Європі.
Нещодавно Микола Гузик разом із групою вчителів своєї школи побував у Ківерцях. Одеські педагоги вже не вперше ділилися досвідом методичної та виховної роботи із колегами, які працюють у відкритій тут минулого року загальноосвітній середній школі з пришкільним інтернатом для дітей-сиріт, яка також запланована як експериментальний майданчик авторської школи Миколи Гузика.
— Миколо Петровичу, бодай коротко розкажіть про особливості вашої школи, чим саме вона відрізняється від звичної нам загальноосвітньої?
— Наша школа виникла не вчора, їй уже півтора десятка літ, свого часу вона була єдиною авторською школою в колишньому СРСР.
Якщо коротко, то я є автором особливої дидактичної системи, яка дозволяє навчати дітей персонально, навіть тоді, коли у класі є 30 осіб. Вчитель повинен дати не просто певну суму знань з того чи іншого предмета, а передусім навчити вчитися, здобувати самостійно необхідні знання. Особливістю нашої системи є навчання, розвиток та виховання на персональному, індивідуальному рівні.
Погодьтеся, що не всі діти мають талант до засвоєння академічних знань. Ми знаємо приклади талановитих музикантів, які в школі вчилися на двійки, відомих письменників, які не могли подужати шкільну програму з алгебри чи фізики, а той же Фарадей взагалі не вчився у школі.
— Ви нагадали мені власне шкільне минуле, коли уроки математики були несусвітньою мукою, хоч учителя дуже поважала, алгебраїчні ж формули снилися у найстрашніших снах. Але хіба ж цього можна уникнути, адже програма є програма і її треба виконувати.
— Можна і треба. У нашій школі ви б не зубрили формули й теореми, а писали б життєпис видатних математиків, брали б участь у складанні математичних вікторин, випуску стінгазет, створювали б тлумачний словник математичних термінів. Тобто були б максимально використані ваші здібності до слова, гуманітарні нахили.
У нашій школі створюється персональна програма під кожну дитину з певного виду освіти. Програми непрофільних дисциплін складаються так, що дитина обов’язково розвиває свій основний талант.
Існує відповідна структура сучасної авторської школи, яка складається з академічної загальноосвітньої школи, котра, по суті, є академічним підрозділом. Окрім того, згідно із авторською моделлю, до неї входять ще три підрозділи: загальноосвітня дитяча школа мистецтв; загальноосвітня фізкультурно-спортивна школа; загальноосвітня трудова професійна школа. А всі разом вони утворюють єдиний навчально-виховний комплекс.
Загальноосвітня середня школа покликана розвинути та добре виховати ту частину молоді, яка не має досить вираженого академічного таланту, а в спеціалізованій академічній школі навчаються ті діти, у яких є яскраво виражені здібності до засвоєння академічних знань. І якщо їм вдається оволодіти річною програмою за півроку — будь ласка. У нас є вища школа для тієї частини учнів, у яких досить рано визначилися професійні уподобання, та тих, що мають неординарні навчальні здібності.
Профіль коледжу дає змогу отримати на рівні молодшого спеціаліста та бакалавра вищу освіту у сфері іноземних мов, права та економіки. Вони обрані не випадково, адже відомо, що мовленнєва, правова та економічна освіта є загальною обов’язковою базою для отримання найрізноманітніших професій.
— Але ж, як відомо, у дитячому віці всі дівчатка хочуть бути моделями й співачками, а хлопчики — футболістами і космонавтами... Як відбувається відбір у школу мистецтв, у спортивну, трудову?
— Відбір проходить поступово, у міру виявлення здібностей і нахилів. Діти початкової школи протягом трьох років мають заняття з музики і співів, хореографії й слова (театральні студії), де проявляються їх нахили. Остаточне рішення приймають три сторони: дитина, батьки і вчителі.
— Від Южного до Ківерців шлях неблизький. Ви знайшли цю школу й обрали для поширення свого досвіду, чи вас знайшли?
— Знайшли мене, ще три роки тому, коли школа тільки почала будуватися. Головою благодійного фонду «Світло життя», при якому діє школа в Ківерцях, є Петро Васильович Волощук, який 18 років очолював районний відділ освіти, отож, не новачок у педагогічній справі. Він і запросив мене допомогти. Тож я тут не вперше.
Побували волинські педагоги і у нас в Южному, знайомилися з досвідом роботи нашої школи. Тепер же ми приїхали, щоб дати відкриті уроки, продемонструвати організацію робочого дня за нашими методиками, проаналізувати дидактичні матеріали.
— Чи є різниця між вашими і нашими, волинськими, учнями?
— Всі діти відкриті й чисті. Але різниця є й вона має бути. Наші діти вже привчені вчитися самостійно, а вчитель має керувати, спонукати, перевіряти результат. Із чотирьох уроків, проведених у восьмому класі, я зробив висновок, що діти ще не вміють самостійно організовувати інформацію, черпати її з додаткових джерел. Засвоїти тільки те, що є у підручнику — надто мало, послухати і переказати — також. Необхідно долучити інформацію й з інших джерел. Наші діти це вже добре знають, бо такий стиль навчання є домінуючим.
— Школа у Ківерцях, де нині навчається 170 учнів, діє інтернат для сиріт, зіткнулася з неабиякими перешкодами щодо остаточного завершення оформлення документів. (Воно завершилося лише наприкінці минулого року). Як ви оцінюєте таку ситуацію?
— Гадаю, що час усе розставить на свої місця. Адже школа ця, вважайте, упала на Ківерці з неба. Ніхто не заплатив і півкопійки, не затратив нервів і раптом усе це з’явилося: добротне, красиве приміщення, добре обладнані класи, комп’ютери, меблі... А середовище, як відомо, також виховує. Тому був дуже подивований, коли один місцевий депутат, до речі, педагог, сказав, що, можливо, ми і внесемо цю школу до державного реєстру, але яку користь ми будемо від цього мати? Залишу цю фразу без коментарів.
— Будівництво комплексу «школа-сиротинець» було профінансоване церквою Євангельських християн-баптистів. І надалі ця церква збирається нею опікуватися. Але ж школа у нас відокремлена від церкви.
— Від церкви — так, але не від Бога. Нині суспільство дійшло до такого стану розуміння важливості світоглядних знань, що ми відкрито признаємо Бога. Але при цьому є небезпека, що практичне застосування цієї ідеї може сформалізувати взагалі саму ідею духовності.
Останнім часом мені довелося побувати у багатьох навчальних закладах на Вінниччині, Львівщині. Там є ікони, лампадки, читаються курси Закону Божого, вивчаються обряди. Але часто це є ніщо інше, як використання зовнішньої, культової частини, яка часто відволікає свідомість людини від суті Бога.
Прилучення дитини до осягнення цієї суті має відбуватися через слово Боже, яке повинне давати філософію християнства, суть, а не зовнішню форму. А це можна досягти, викладаючи основи християнської моралі й етики, що ми й робимо за згодою батьків. Ця школа дасть гідну освіту дітям із найбідніших родин. Адже, як відомо, генії народжуються у хижах, а не в палацах. Показово і те, що у цю школу було подано понад 300 заяв, а вона може вмістити лише 170 дітей.
Розмовляла Валентина ШТИНЬКО.
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.