Події, штучно витворені «патріотами» навколо газети «Волинь» за своїми сценарієм і методикою нагадують мені недалекі часи сумної радянської дійсності...
Лицеміре, — вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. св. Матвія 7, 5. Події, штучно витворені «патріотами» навколо газети «Волинь», її головного редактора Степана Дорофійовича Сачука, творчого колективу, за своїми сценарієм і методикою нагадують мені недалекі часи сумної радянської дійсності, коли «верхи» давали вказівку нищити правдодумців, інакодумців, а засліплені ненавистю і бажанням вислужитись ті, що на нижчих щаблях, сліпо виконували їх злу волю. Ці, вкотре перефарбовані «патріоти», як і в більшовицькі часи , вишукують «ворогів» там, де їх ніколи і не було, а саме в редакції газети «Волинь». Газету глибоко шанують волиняни, читають наші брати і сестри в далекій Австралії, Канаді, США, захоплено відгукуються і високо оцінюють незалежницьку позицію її колективу у висвітленні на своїх сторінках найбільш злободенних і гострих тем нашого життя. Підтвердженням правдивості наведених вище думок є слова з листа відомої громадської діячки, кандидата наук Торонтського університету пані Любові Василів-Базюк. «Привітайте п. редактора, я дуже горда з того, що газета «Волинь» не боялася нагінки з боку прихильників Януковича...» Пані Любов Василів-Базюк, донька відомого українського священика-патріота о.Йосипа, внучка архімандрита Серафима, після шістдесятирічної розлуки з рідною землею двічі (2003, 2004 років) прилітала з далекої Канади на рідну Волинь і кожного разу відвідувала редакцію газети «Волинь». В минулому році п.Любов була гостем Степана Дорофійовича саме в той час, коли «француз» і «французики», не перебираючи засобами, тиснули на газету і в першу чергу на її редактора, підібравши в колі підлабузників вже і заміну йому. Тому в листі до мене і з’явились не випадково ці рядки. Гостя була добре обізнана з усіма сторонами цієї неоголошеної війни проти незалежної преси, а саме до такої належить «Волинь», і вона розповіла про це на сторінках українськомовних часописів в Торонто. Знаю, що і були відповідні звернення українців —друзів газети до дипломатичних представників України в Канаді на захист газети «Волинь». Хвилювалися за незалежний часопис і українці-волиняни на п’ятому континенті. Вони передплачують і читають газету «Волинь», яка глибоко об’єктивно висвітлює життя на рідній їх серцю Волині. Мені також доводилося бути на зустрічі гостей з Сіднею п.Тамари Базелицької і Ростислава Теодоровича, відомих громадських діячів з Австралії, з редактором Степаном Дорофійовичем Сачуком. Вони щиро захоплювались мужністю і стійкістю колективу часопису у відстоюванні правди і добра — цих головних критеріїв справді незалежної преси. Мені ж, як інакодумцю 60-80-х років на Волині, якому довелося пережити митарства під час тоталітарного режиму, пройти через слідчі ізолятори КДБ, пережити виключення з аспірантури, ряд звільнень з праці і шістнадцятилітнє замовчування моєї наукової творчості, хочеться звернутися до організаторів пікетування газети «Волинь»: а де ви були тоді, коли нас водили в слідчі ізолятори КДБ? Чому ви не організовували пікетів тієї злочинної установи, а нині стаєте в позу патріотів? І чи ви маєте після того моральне право очолювати організацію, члени якої в минулому десятками тисяч віддавали своє життя за рідну Україну, мучились в гулагах, карались, але не каялись, і в думках не мали шкурницьких інтересів? Ви ж кидаєте нашу свідому і обмануту вами молодь на вишукування «ворогів», а насправді шельмуєте правдомовців, які не побоялись відновити друкування на сторінках газети у 80-их роках моїх скромних наукових досліджень, хоч був я тоді з начіпленими ярликами «націоналіст», «антирадянщик». Мені важко дивитись, як вчорашні підлабузники фіктивного «героя» України, які їздили по області і вели небезкоштовно агітацію за «найдостойнішого» кандидата в Президенти, нині, щоб зберегти свої теплі місця, перефарбовуються в помаранчевий колір. Колектив «Волині» був з народом в найважчі часи помаранчевої революції, доносив правду про події в Україні і на Волині до читача, безкорисно служив своєму народові у відстоюванні його правди і його права на волевиявлення. Замість того, як повчає Святе Письмо, щоб виймати колоду з власного ока, організатори того лицедійства, захищаючи свої неправедні дії, вишукують уявні скалки в очах своїх єдинокровних братів. Володимир РОЖКО, історик-архівіст.
