Навіщо перейменували наші села? Нові назви надали їм зовсім іншого змісту...
Під час екскурсій у Торчинському народному музеї від старожилів сусідніх сіл не раз чув одне й те ж питання: — Навіщо перейменували наші села? Нові назви надали їм зовсім іншого змісту. Проблема справді варта уваги. Вона й досі турбує людей. І мені, як історику, ті перейменування здаються не лише недоречними, а й образливими. Пам’ятаю більш як сорокарічну боротьбу мешканців села Городок за повернення йому власного, споконвічного імені. Бо в 1944-1945 роках з волі нововідновленої радянської влади це село чомусь назвали Йосипівкою. Люди обурювались, доводили, що тільки сусідній хутір, а не село, мав подібну назву «Юзефін». Не допомогло. Лише в 1991 році, коли в селі відновлювала духовне дихання православна церква, городоцька громада звернулася до торчинського музею з проханням дати історичну довідку про село Городок. У письмових документах воно згадане під цим ім’ям ще в 1570 році, хоч має значно більший вік. І відомий польський письменник Юзеф Крашевський у 1840 році купував його як село Городок. Доводів не бракувало. Тому й вирішено було в 1991 році повернути селу його древню назву Городок. Багатьом іншим селам зробити це не вдалось. У 1950 році обласній і торчинській владі замуляло ім’я села Литва, що біля Торчина. Більше 500 років тому тут осіли переселенці з північних литовських земель. Назва справді історична. Вона зафіксована в багатьох податкових документах ХVІ—ХVІІ століть. Належало до Торчинського замку. Та комусь із чиновників заманулося назвати село Сарнівкою. Мовляв, від річечки Сарни, що струмує поруч. Кількарічні людські протести ніхто не взяв до уваги. А з яким болем про спотворення назви свого села Буяні завжди говорив світлої пам’яті Микола Павлович Куделя — відомий усій Україні шевченкознавець, ветеран національно-визвольної боротьби, великомученик колимських радянських катівень. Це село відоме з 1455 року. Тобто, має 550-річну давнину. В більшості документів іменується Буяні. В історії Волинської духовної семінарії від 1796 до 1896 років село згадане сім разів саме в такому написанні. За Польщі 1920—1939 років теж так звалось і писалось. І після минулої війни Буяні мали своє родове ім’я. Ніхто й не чекав, що хтось посягне на його красу і зміст. У мене збереглися записи М.П. Куделі про той час. У них говориться: «У 1964 році під час розгнузданої маланчуківської русифікації — злиття української і російської мов у одне московське «язычие» — розпочалась свистопляска перейменувань і спотворення наших історичних українських назв сіл, міст, вулиць. Древнє село Княгинінок (Княгинин) стало чомусь Маяками. Селу Усічі причепили на сміх сталінські вуса — стало Усичі... Назва мого села Буяні уособлювала буяння хлібних полів і лісів довкілля. З цією назвою століттями буянці жили і працювали, боронили цю землю. А назва Буяни — образила нас. Вона взята, безперечно, з російської мови і за змістом близька словам розбишаки, бандити, ворохобники...» Більше 40 років минуло від часу цього перейменування. А нова назва прижилась лише в документах, дорожніх знаках. Люди ж послуговуються прадавньою назвою — село Буяні. Те ж сталось із сусіднім селом Усічі. Гортаю десятки документів давнього і ближчого часу. Всюди — Усічі. Навіть сусідні хутори, давні колонії, пов’язані з селом, записані — Усіцькі Будки, Усіцька Домброва, Усіцький Запуст. Запитую в усічан про походження назви села. Вони пов’язують його з січами, бойовиськами, які в древності чинились тут. Поруч з селом є залишки давньоруського городища, а далі — урочище Гунисько, де до недавнього часу було кілька десятків курганів — поховань воїнів. Поруч і підземний хід до шепельського городища... Не гоже, гріх топтати такі пам’ятки древності нововитвореними назвами сіл, які спотворюють наше історичне коріння. І це ми бачимо в багатьох регіонах Волині. Григорій ГУРТОВИЙ, вчитель-краєзнавець, директор Торчинського народного музею.
