Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
Чому «рятівника Москви» і «сталінського полководця» повісили на струні від рояля

Отакі союзники: навряд чи мрії Андрія Власова про нову Росію співпадали з уявленнями про це Адольфа Гітлера.

Волинь-нова

Чому «рятівника Москви» і «сталінського полководця» повісили на струні від рояля

Кажуть, якщо людина зрадила раз — зробить це і вдруге. Але Андрія Власова — ​зрадника СРСР та керівника понад 100–тисячної Російської визвольної армії (РВА), яка була на службі в німців, — ​це не стосується: вдруге він вибрав смерть

Німцям здали свої ж

Про Андрія Власова та його армію пам’ятають і в моєму рідному селі Радванці Львівської області. У червні 1944 року власівці провели тут останню перед приходом радянських військ облаву для вивезення людей на роботи у Німеччину. Місяць перед тим, до речі, в боях із гітлерівцями, які теж наскочили зненацька, загинуло п’ятеро вояків УПА. Бабуся згадувала, що «німці були дітьми порівняно з росіянами». «Від перших можна було сховатись і за дверима хати, а от другі переривали все — ​навіть сіно спеціальними щупами».

…А три роки перед цими подіями приблизно в тих самих краях радянський командир Андрій Власов доволі успішно, як на той період війни, в районі Львова чинив опір німецькій армії.

То як так трапилося, що один із найвизначніших полководців повернув зброю в інший бік і його ім’я стало в Росії символом запроданства? Це тим більш цікаво, якщо врахувати, що Власов справді був одним із найкращих. «Наполеонівська хватка. Б’є і гонить. Гонить і б’є», — ​це про нього казав Молотов.

Міркуйте самі. 37–ма армія, якою командував Андрій Власов, обороняла Київ, потрапила в оточення, але розрізнені її частини змогли вирватися. Власов був поранений і доправлений у госпіталь. А особливо успішно він проявив себе при обороні Москви. Його 20–та армія не просто зупинила німців на підступах до Білокам’яної, а й перейшла у контрнаступ і звільнила Волоколамськ.

На лекціях у радянських академіях розповідали про успішні дії вітчизняних військових на річці Ламі, але не вказували, хто ними командував. Тим часом портрет Андрія Власова був у тогочасних газетах серед інших фото командирів, які проявили себе під Москвою. За ці бої його нагородили орденом Червоного Прапора та присвоїли звання генерал–лейтенанта. Його називали «рятівником Москви». А Головне політуправління наказало писати про Власова книгу «Сталінський полководець».

Був навіть такий вірш:

Грохотали пушки басом

Гром военный бушевал

Генерал товарищ Власов

Немцу перцу задавал!

А вже навесні 1942 року улюбленця Сталіна відправили рятувати 2–гу ударну армію, яка потрапила в оточення. Завдання було надскладним, фактично нездійсненним. Два місяці виснажені бійці (на день отримували по 50 грамів хліба) робили спроби вирватись із «мішка». Зрештою, Андрій Власов дав команду вибиратись малими групами. При цьому багато хто потрапив у полон, як наприклад татарський поет Муса Джаліль.

Тоді ж опинився в руках німців і Андрій Власов. Сам він стверджував, що це сталось під час бою, але це не так. Як згадувала його кухарка Воронова, 11 липня 1942 року радянських бійців здав фашистам староста села старовірів Туховежі, в яке вони зайшли. Попередньо він закрив їх у бані, нібито для конспірації, а насправді для того, щоб приберегти для німців…

Зрадив більшовицьку Росію, а не вільну?

Бувало, що в радянські часи в анкетах однофамільці Андрія Власова писали: «Родичем генерала–зрадника не є». Попри те, що серед російських істориків є чимало прихильників більш поміркованого підходу до цієї особи та її вчинків, у сучасній Росії це прізвище продовжує залишатися синонімом зрадництва: у 2001 році військова колегія верховного суду РФ відмовила в реабілітації Власова.

Сам він стверджував, що перейшов на бік німців через ненависть до сталінщини та більшовиків. Його ж критики вважають, що основним мотивом було бажання зберегти життя та комфорт. Власова звинувачують у тому, що не пустив собі кулю в лоб, як це зробили деякі інші радянські командири, навіть ті, які раніше зазнавали репресій. Мовляв, вони усвідомлювали, що захищали батьківщину, а не Сталіна.

Його називали «рятівником Москви». А Головне політуправління наказало писати про Власова книгу «Сталінський полководець».

Але є принаймні одна обставина, яка не дає однозначно говорити про, так би мовити, шкурні мотиви Андрія Власова. Коли він потрапив до рук радянських органів, то в СРСР почали готувати великий відкритий судовий процес над ним та його однодумцями, зокрема Федором Трухіним. Про це встигли повідомити в газетах. Але власівці… відмовились визнавати себе зрадниками. Не допомогли ні обіцянки зберегти життя, ні тортури.

А в такому разі відкритий процес втрачав сенс, адже Власов та інші говорили б на суді зовсім не те, що від них вимагалося. Про це, зокрема, у своїй книзі «У підпіллі можна зустріти тільки щурів» пише генерал–українець і ди­сидент Петро Григоренко. Він наводить слова одного з «підсаджених» — ​колишніх друзів заарештованих, яких садили до них в камеру лише з однією метою — ​вмовити визнати себе винними: «Ми говорили, що якщо вони не погодяться, то судити їх не будуть, а закатують до смерті. Власов на ці погрози сказав: «Я знаю. І мені страшно. Але ще страшніше обмовити себе. А муки наші даром не пропадуть. Прийде час, і народ добрим словом нас пом’яне». Трухін повторив те саме. І відкритого суду не вийшло. Я чув, що їх довго катували і напівмертвих повісили. Як саме, то я навіть тобі про це не скажу», — ​переповідає Григоренко слова свого співрозмовника.

Кажуть, що Андрія Власова повісили в особливо мученицький спосіб — на струні від рояля…

УПА відкинуло пропозицію Власова

Якщо до середини 1944 року нацисти використовували РОА та Андрія Власова в основному з пропагандистською метою та для каральних операцій (вони, зокрема, встигли «наслідити» в Білорусі, жорстоко «зачищаючи» села), то потім, коли німці відчули, що пахне смаженим, вирішили будувати стосунки із російським генералом на іншій основі. Йому дозволили сформувати нові дивізії, зібрати під власним керівництвом усі російські підрозділи і навіть почати формування уряду «нової» Росії. Власов також добився дозволу на переговори з представниками національних меншин СРСР і перепорядкування їх собі. Є дані, що його емісари намагалися схилити до цього і керівництво УПА.

Створений комітет визволення народів Росії (КВНР) видав маніфест, згідно з яким російська держава, на відміну від тогочасних Німеччини та СРСР, поставала цілком демократичною країною — ​без колгоспів і рабської праці, з приватною власністю і свободою думки. Меншинам обіцяли право на самовизначення. Публіцист Свен Штеенберг пише: «Власов заявив про бажання прийняти концепцію устрою Росії як федеративної держави. Остаточне формування російської держави можна буде завершити на основі референдуму».

Ніякі маніфести вплинути на радянських солдат, зрозуміло, не могли. А от серед остарбайтерів та полонених він мав певний резонанс. Вступити на службу до Власова на квітень 1945 року виявило бажання 300 тисяч осіб.

Можна скільки завгодно фантазувати, як би власівці реалізовували свої декларації в разі успіху, але українцям треба пам’ятати одне: якого б кольору не був російський діяч, як би не жонглював словом «референдум» (знаємо ми їхні референдуми), — ​усі вони не мислили України поза орбітою Росії. Та й зараз не мислять… А упівці, до речі, від підпорядкування КВНР відмовились.

 

Андрій Власов (у центрі) оглядає свої війська. Кількість вояків у РОА становила приблизно  130 тисяч осіб.
Андрій Власов (у центрі) оглядає свої війська. Кількість вояків у РОА становила приблизно 130 тисяч осіб.

 

 

Telegram Channel