Протягом вистави Зіронька шукала вірного друга.
Малюки, які сьогодні дивляться «Про що мріють зірки», завтра керуватимуть державою
«Тому маємо виховати їх людяними, ми ж — інженери дитячих душ», — говорить режисер-постановник Дмитро Драпіковський
У Волинському академічному обласному театрі ляльок розпочався 43-й театральний сезон. Стартував він прем’єрною виставою «Про що мріють зірки» за п’єсою Дмитра Драпіковського. Справжнього друга треба заслужити — те, чого вчить ця вистава. На прикладі дружби Зіроньки і Кошенятка актори показали, як складно знайти істинного побратима, який не буде користуватись твоїми «промінчиками» лише для своїх бажань.
Перед показом піснями та квітами акторів вітали вихованці ДНЗ №13 «Дельфін».У прем’єрі зіграли Олексій Криворучко, Інна Музичко, Олег Даниленко, Валерій Семенюк та Юлія Тузова. Керівник літературно-драматургічної частини Галина Остапчук повідомила глядачам, що в цьому сезоні їх чекає багато нового та цікавого, особливо — у період новорічно–різдвяних свят. Ми ж поспілкувалися з режисером-постановником із Києва Дмитром Драпіковським про те, як йому вдалося надати такої чудової форми на перший погляд звичному сюжету про дружбу.
Держава ніякого стосунку до цього не має: не підтримує ні вихователів дитсадочків, які є початківцями великої справи становлення людини, а отримують мінімальну зарплатню, ні акторів у периферійних театрах. А це важливо, бо дорослого потім перевиховати неможливо.
— Ідея вистави належить моїй мамі Катерині Драпіковській, вона її втілювала 20 літ тому у Херсонському театрі, — відкрив таємницю пан Дмитро. — Ми переосмислили цю важливу тему — використання людини задля власних потреб. Котик зустрів Зіроньку, яка виконувала бажання, при цьому втрачала промінчик і врешті залишилася без нічого. Герой не виконав жодного бажання для когось. Скажете, дошкільнята не зрозуміють ідеї? Вона відкладеться у підкірці мозку і колись відгукнеться в потрібній ситуації…
Світ дітей — тема для дорослих. Астроном дивиться у телескоп і бачить, що Всесвіт не такий, яким здається на перший погляд. У його уяві все оживає — великі світила й дрібні зіроньки. З магнітоли виходять живі музиканти й грають джаз. Фантасмагорична ідея, але, вважаю, вдалася.
— Так, глядачі захоплено аплодували й усміхалися. Значить — прийдуть знову. Якими чудесними засобами змушуєте малечу заворожено дивитися на все це дійство?
— Кожна людина живе тим, що вбере в себе першого десятиріччя життя. І я ставлю вистави про те, що відчував у кінці 1980-х, коли був малим, — розповідає режисер. — Дуже важливо подавати ідею виховання через гру, йти до навчання через розвагу. Вважаю, що успіх сучасних вистав у формі, а не в змісті. Я виріс за кулісами Херсонського театру ляльок, де працювали мої батьки, тодішні діти могли 50 хвилин сидіти, дивитися, слухати. Це був театр змісту. Тепер інший час і завдання режисера — подати так, щоб зміст дійшов до малечі через цікаву форму, світло, спецефекти. І ми робимо цю надзвичайно важливу роботу, як можемо. Держава ніякого стосунку до цього не має: не підтримує ні вихователів дитсадочків, які є початківцями великої справи становлення людини, а отримують мінімальну зарплатню, ні акторів у периферійних театрах. А це важливо, бо дорослого потім перевиховати неможливо. У дитини ж розум — чистий, і те, що ми туди вкладемо з перших її візитів до театру, — те й буде. Маємо відповідальність, що сьогоднішні малюки з часом прийдуть до влади і творитимуть Закон. І ми будемо винні, якщо неправильно їх навчимо. Ми — інженери людських душ, так завжди кажу акторам. Тому важливо, що і як робимо.
Тетяна ЗАНЮК.
