Останній бій повстанця Капітончика - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 34.32
Останній бій повстанця Капітончика

Краєзнавець Самійло Пілат працює над новою книгою.

Кость ГАРБАРЧУК

Останній бій повстанця Капітончика

У травні 1953-го на хуторі Одринки загинув Тимофій Чиж

У збірці документальних нарисів «Промінь минулого сонця» про село Корост Сарненського району Рівненської області та його мешканців краєзнавця Самійла Пілата є розділ про національно–визвольну боротьбу в роки Другої світової війни та після неї. Він називається «Капітончик» — про повстанця й патріота Тимофія Чижа (1915—1953)

«Краще мертвим лежати у своїй землі, ніж живим поневірятися на чужині»

Пан Самійло ретельно вивчив життя повстанського провідника, адже знав його особисто. Тимофій Чиж своє псевдо «Капітончик» отримав від сімейного земельного наділу, який передавався нащадкам у спадщину із покоління в покоління й називався Капітонів. Ще в юності, у 1936 році, став одним із засновників осередку ОУН в селі Корост та навколишніх хуторах. До початку Другої світової в організації було понад 30 націоналістів. Влітку 1941–го, коли прийшли німці, оунівці почали діяти легально й відкрили школу, привезли в село на постійне проживання українського священика.

— До цього часу Капітончик уже одружився з місцевою дівчиною Харитиною. Дружина в лютому 1942–го народила доньку Катерину, — розповідає Самійло Пілат. — Але Тимофій не з тих людей, які будуть сидіти в теплій хаті біля молодої дружини. Оскільки мирного співіснування з німцями не вийшло, то українці створили УПА, кістяком якої стали члени ОУН. Капітончик активно включився в боротьбу з окупантами, але на зміну одним на початку 1944–го прийшли інші — совєти. Коли німці відступали, то молодший брат Тимофія Гнат із загоном повстанців подався на Захід. Капітончик категорично відмовився йти за кордон і заявив, що краще мертвим лежати у своїй землі, ніж живим поневірятися на чужині.

Понад два тижні каральний спецзагін із двох офіцерів та 20 солдатів–червонопогонників у лісі біля хутора Одринки чекали на оунівця  й таки вистежили його.

За словами краєзнавця, чекісти були добре поінформовані про повстанського командира, але арештувати його ніяк не вдавалося. Тоді вони застосували перевірений метод — відправили на заслання в Республіку Комі на північ Росії його батьків, які там померли від голоду й холоду. А дружина Харитина з донькою переховувалися в знайомих, тому бачилися вони рідко. У 1946–му жінка народила Капітончику сина Грицька. Через рік енкаведисти її вистежили й депортували з маленьким сином в Архангельську область. А дочку Катю сховала й прихистила в себе Харитинина сестра.

Організатор осередку ОУН у селі Корост,  що на Рівненщині, Тимофій Чиж із побратимами. 1936 рік.
Організатор осередку ОУН у селі Корост, що на Рівненщині, Тимофій Чиж із побратимами. 1936 рік.

 

«Уже похоронили Сталіна, а в наших краях досі діяли бандерівці»

— Але такими жорстокими заходами проти родини та сім’ї совєтам не вдалося зламати Тимофія Чижа. Він і далі вів безкомпромісну боротьбу й знищував ворогів. Керівники тодішнього Степанського району не могли спати спокійно, бо знали — Капітончик живий, — продовжує Самійло Пілат. — Уже похоронили в Москві Сталіна, а в наших краях досі діяли бандерівці. Тоді чекісти вирішили застосувати свій улюблений метод — зраду. На хуторі Одринки вони завербували селянку, у якої на горищі поставили радіосигналізатор. Її завдання було просте — якщо побачить, почує або дізнається щось про Капітончика, то має негайно натиснути кнопку.

Після кожного сигналу енкаведисти робили наліт, та все марно, повстанець жив і боровся та не збирався здаватися. Тимофій діяв дуже обережно, йому завжди вдавалося зникнути в останній момент. Чекісти лютували, але нічого не могли зробити. Тому вирішили влаштувати довготривалу засаду. Понад два тижні каральний спецзагін із двох офіцерів та

20 солдатів–червонопогон­ників у лісі біля хутора Одринки чекали на Капітончика й таки вистежили його. Дощового травневого дня 1953 року зав’язався нерівний бій: один проти 22 ворогів. Стріляв повстанець влучно, але економно, бо мав обмаль набоїв. Прозвучав наказ — схопити тільки живим. Над ним збиралися влаштувати показовий судовий процес.

— Коли чекісти побачили, що й цього разу невловимий повстанець може втекти, спустили треновану на людей вівчарку, — розповідає пан Самійло. — Він розстріляв пса, але вже закінчувалися патрони. Тоді Тимофій спалив усі наявні в нього документи й останню кулю пустив собі в скроню. Ми й досі не знаємо, де його могила, але пам’ятаємо про борця за незалежність, нашого земляка Капітончика.