Від Тимошенко вимагають відповіді - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.29 € 33.55
Від Тимошенко вимагають відповіді

Найкраща кандидатура для господаря Кремля?

Фото AP.com.

Від Тимошенко вимагають відповіді

45 народних депутатів закликали лідерку «Батьківщини» відповісти на низку неприємних запитань, пов’язаних з її бізнесовою та політичною діяльністю

Влада — це відповідальність. На жаль, в Україні про це іноді забувають. Проте президентська та парламентська кампанії, які пройдуть наступного року, є хорошим приводом поставити народним обранцям незручні запитання. Цілком очевидно, що ті, хто фігурує на вершині різноманітних рейтингів популярності, привертають до себе більше уваги. Тим більше, якщо вони намагаються піднятися на політичний Олімп протягом тривалого часу. Мова йде про лідерку «Батьківщини» Юлію Тимошенко, яка вже понад 20 років, як пішла з великого бізнесу до великої української політики.

45 народних депутатів закликали її дати відповіді на запитання, які в них накопичилися. Безумовно, вони будуть цікавими й для пересічних українців.

Спробуємо згадати деталі політичного шлейфу Юлії Володимирівни. Вона стала на­родним депутатом у 1997 році, покинувши посаду президента корпорації ЄЕСУ, яка опікувалася постачанням газу. Тимошенко страшенно не любить, коли її по старій пам’яті називають «газовою принцесою», однак саме в такій якості її знали в першій половині 1990–х. Показово, що гроші від спекулятивних оборудок із російським газом перебувають на офшорних рахунках, і лише після приходу леді Ю на посаду прем’єра Верховний Суд закрив карні справи проти неї, пов’язані зі зловживаннями.

Партнером (діловим та політичним) Тимошенко стосовно використання блакитного палива був всемогутній «хазяїн» прем’єр–міністр Павло Лазаренко, який сьогодні відбуває покарання за корупційні дії у Сполучених Штатах. Поза сумнівом, вона не зацікавлена в оприлюдненні його свідчень, які той дав під присягою заокеанській юстиції.

Перше перебування на посаді прем’єра було швидкоплинним, але вже за підсумками дочасних парламентських виборів 2007 року Тимошенко знову очолила уряд. На її перебування біля керма виконавчої влади припадає скорочення витрат на потреби ЗСУ, масовий продаж військового майна та цілком свідоме торпедування отримання Україною ПДЧ для вступу до НАТО. 10 років тому для Української держави була надзвичайно важливою консолідація навколо євроатлантичної інтеграції, проте Тимошенко гнула свою окрему лінію.

Тимошенко страшенно не любить, коли її по старій пам’яті називають «газовою принцесою», однак саме в такій якості її знали в першій половині 1990–х. А партнером (діловим та політичним) щодо використання блакитного палива був всемогутній «хазяїн» прем’єр–міністр Павло Лазаренко, який сьогодні відбуває покарання за корупційні дії у Сполучених Штатах.

Цікаво, що леді Ю також послідовно ігнорувала можливість діалогу із Вселенським Патріархом Варфоломієм під час його візиту в Україну для святкування 1020–ї річниці хрещення України–Русі у 2008 році. Однак вельми активно спілкувалася з керівником РПЦ Кирилом — одним із архітекторів «руского міра», надзвичайно ворожого щодо України.

Деструктивна позиція Юлії Тимошенко повною мірою проявилася під час російської агресії проти Грузії в серпні 2008 року. Йдеться не лише про те, що тодішня керівниця українського уряду брала на кпини президента Грузії Міхеіла Саакашвілі в компанії Володимира Путіна. Вірний соратник Юлії Володимирівни Іван Кириленко в серпні 2008–го звинуватив офіційний Тбілісі в… агресії проти Південної Осетії та Абхазії, а позиція фракції БЮТ не дала змогу Верховній Раді ухвалити постанову з осудом агресивних дій Росії на Північному Кавказі. Поведінка «сердечників» того гарячого серпня стала однією з найганебніших сторінок українського парламентаризму.

Протягом 2006—2009 ро­ків парламентські фракції Партії регіонів та БЮТ, які складали конституційну більшість, вели послідовний наступ на позиції президента Віктора Ющенка, обмежуючи його можливості впливати на ситуацію в країні. Кульмінацією цих зусиль стало скасування дочасних парламентських виборів, якими глава держави у 2008–му намагався змінити ситуацію. Команда Тимошенко постаралася дискредитувати не лише ідею дочасних виборів, а й самого Ющенка. На жаль, доволі ефективно.

Тимошенко вела переговори з Віктором Януковичем про внесення змін до Конституції, пропонуючи йому два президентські терміни в обмін на практично довічне перебування її самої в прем’єрському кріслі. Зовсім не дивує, що оприлюднені Тимошенко у 2018 році ініціативи про запровадження посади канцлера з широкими повноваженнями дуже нагадують пропозиції 10–річної давності.

Капітуляція Тимошенко в газовій війні 2009–го, у якій українські фахівці тримали оборону вправно та кваліфіковано, має стати темою окремого парламентського розслідування. Річ у тому, що Кремль послідовно використовував енергетичну зброю на пострадянському просторі, і підписання ганебного газового контракту з ціною для України у 450 доларів (на перший, 2009–й, передвиборчий рік передбачалася 20–відсоткова знижка) стало демонстрацією прагнення Тимошенко прийти до влади навіть ціною здачі національних інтересів. Сьогодні ми чуємо обіцянки лідерки «Батьківщини» суттєво знизити ціни на блакитне паливо у разі її перемоги, однак не можемо зрозуміти, де була її наполегливість 10 років тому.

На окрему увагу заслуговують соратники Тимошенко. Колишній депутат від БЮТу Павло Лебедєв на посаді міністра оборони максимально сприяв послабленню обороноздатності України. Колишній лідер фракції БЮТ у Київраді, а згодом парламентарій Андрій Артеменко пропонував проведення сепаратних переговорів з Росією. Інші «перевиховані» Тимошенко колишні кучмісти в лавах її фракції ставали гвинтиками. Надія Савченко, перший номер списку «Батьківщини» на дочасних парламентських виборах 2014 року, сьогодні звинувачується у підготовці терористичного акту проти органів державної влади.

Позиція 45 парламентаріїв не дасть Юлії Тимо­шенко можливості вдавати, ніби ці питання її не стосуються. Їх ставитимуть лідерці «Батьківщини» знову й знову, щоб українські виборці мали можливість отримати інформацію про деталі її політичної кар’єри, у яких часом ховається диявол, зради національних інтересів.

Віктор ПОЛІЩУК.