Навіть совєти не знищили у Цумані пам’ятник із тризубом, встановлений ще у 1920–х - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.71 € 27.42
Навіть совєти не знищили у Цумані пам’ятник із тризубом, встановлений ще у 1920–х

Священик Тарас Манелюк: «Постамент зберігся, щоб нащадки в майбутньому згадали про вояків Української Народної Республіки».

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Навіть совєти не знищили у Цумані пам’ятник із тризубом, встановлений ще у 1920–х

Бетонний надгробок на могилі українського офіцера Данила Лучка якимсь дивом уцілів на старому цвинтарі в комуністичні часи

Історію про постамент із тризубом на кладовищі в селищі Цумань Ківерцівського району я вперше почув від священика Тараса Манелюка ще кілька років тому. Нещодавно під час відрядження нарешті трапилася нагода побачити цей пам’ятник. Тепер намагаюся знайти хоча б якусь інформацію про полковника УНР Данила Лучка. У доступних нині документах про нього немає жодної згадки. Тому сподіваюся, що хтось зможе доповнити цю історію

Українські офіцери працювали на підприємствах князя Радзивілла

Разом з отцем Тарасом ідемо на старе кладовище селища. Священик розповідає, що на цвинтарі є давні поховання, датовані ще 1903 роком. Нині на ньому вже хоронять тільки родичів, якщо є поряд місце для нової могили. Неподалік від входу наш «екскурсовод» зупиняється біля бетонного монумента з хрестом, розчищає сніг і починає розповідати про історію пам’ятника, яку він уперше почув від місцевого жителя Олега Волкова.

Вцілілий дивом надгробок на тлі сучасних памятників.

 

— Якщо придивитися уважно, то можна прочитати напис: «Тут спочиває полковник армії УНР Данило Лучко». Згідно з датою офіцер помер у листопаді 1925 року, — ​пояснює отець Тарас. — ​Найбільш дивовижним є те, що цей пам’ятник уцілів у радянські часи, коли совєти нещадно боролися з українським націоналізмом. Ми ж знаємо, як комуністи плюндрували могили та руйнували й оскверняли храми. Тому постамент із таким написом та тризубом мали знищити, щоб і сліду не залишилося. Але він зберігся, щоб нащадки в майбутньому згадали про вояків Української Народної Республіки. Зверніть увагу, що на пам’ятнику добре видно витиснений у бетоні тризуб, який не стерся за майже століття.

Вихідцям з інших регіонів України польська влада вкрай неохоче надавала дозвіл на проживання на Волині.

Як пояснює священик, нову надгробну плиту виготовили з ініціативи колишнього голови Ківерцівської райдержадміністрації, дослідника історії Волині Григорія Павленка. Краєзнавець звернувся за допомогою до місцевих депутатів та підприємців.

Цікавлюся в мого співрозмовника, що відомо про полковника, якого поховано у Цумані та звідки взялися бійці УНР на Волині?

На бетонному постаменті добре видно знак, який став нашим державним гербом.

 
 

— Колись місцевий житель, дід Михайло Личко мені розповідав, що після поразки у визвольних змаганнях частина вояків Української Народної Республіки оселилася в Цумані. За версією, це були офіцери, які проживали у двох бараках, а працювали на підприємствах князя Радзивілла, — ​пояснює отець Тарас. — ​Але про Данила Лучка, який помер 5 листопада 1925 року, у нас немає жодних відомостей. Занадто багато часу минуло з тих пір. Можливо, вдасться щось знайти в архівах. Думаю, у нього була родина. Нащадки й не знають, де поховано офіцера. Тому хочу звернутися до читачів «Газети Волинь» із проханням повідомити, якщо хтось із них має хоча б якусь інформацію про полковника УНР Данила Лучка.

На Волині жило понад 500 старшин та козаків УНР

Загалом історія досить цікава. Сучасні дослідники стверджують, що в армії Української Народної Республіки не було такого полковника. Але ми маємо постамент у Цумані, якому майже 100 літ. Я ж не думаю, що це якась помилка. Хіба у фахівців є повні списки наших воїнів? Невже в історії не залишилося жодної згадки про полковника?

Намагаючись відшукати хоча б якісь відомості про Данила Лучка, знайшов документальне підтвердження того, що інтерновані солдати й офіцери таки справді проживали в наших краях. Історик та дослідник періоду визвольних змагань Ярослав Тинченко у монографії «Армія Української Народної Республіки (1917–1921), пише, що більшість вояків Армії УНР, котрі залишилися в Польщі, прагнули оселитися саме у Волинському воєводстві. Корінні жителі ще в 1921 році повернулися в домівки. Але вихідцям з інших регіонів України польська влада вкрай неохоче надавала дозвіл на проживання на Волині. У жовтня 1923–го перша група — ​понад 100 чоловік, переважно старшини Армії УНР на чолі з генерал–хорунжим Євгеном Білецьким — виїхала під Рівне, у село Бабин, для роботи на місцевій цукроварні. Згодом тут було засновано сільськогосподарську колонію вояків Армії УНР, у якій проживало майже 200 офіцерів.

Нову надгробну плиту виготовили з ініціативи Григорія Павленка.

 

До 1939 року в тодішньому Волинському воєводстві Другої Речі Посполитої, яке складалося з 11 повітів, мешкало понад 500 старшин та козаків УНР. Найбільший їх осередок був у Рівному. Вони також оселилися в Луцьку, Кременці, Сарнах, Ковелі, Цумані й інших населених пунктах Волині. Як на мене, досить цікава тема для майбутніх дослідників локальної історії.