«А ти нам не рідна мати…»

Любомир був життєлюбом. У його нотатнику зосталися заплановані зустрічі, поїздки, справи… Відійшов раптово. Серце. Був лікарем, проте завжди казав: «Небесний годинник ніколи не запізнюється і не поспішає. Чиєсь врятоване життя означає: «туди» ще не пора. А смерть не буває передчасною…»

– Я візьму ще цю картину…

– Які рідкісні книги! Можна вигідно продати…

– А не забагато для неї цієї шикарної квартири?..

Це про неї, Діану, говорили, що враз стала чужою навіть для дітей, яких виховала. А все через спадщину, яку ділила на власний розсуд чоловікова родина. Любомир заповіту не залишив. Ще не збирався покидати цей світ.

…Діану, випускницю медучилища, скерували на роботу у відділення, де працював молодий і перспективний Любомир Якович. Дівчину «просвітили»: він – ​удівець. Дружина їхала в таксі, сталася аварія. Водій вижив, вона – ​ні. На Любомира поклала око старша медсестра, але… У нього двоє дрібненьких дітей. А манірна Нонна Марківна не готова стати їм матір’ю.

Діану плітки не цікавили. Вона була вдячна долі, що отримала цю роботу.

…На її чергуванні терміново викликали Любомира Яковича до важкого пацієнта. У вихідний. Він приїхав до лікарні з дітьми.

– Можете приглянути за малими? – ​попросив Діану. – ​Сина звати Юрком. Доньку – ​Євою. Вона трохи з характером.

Діана порозумілася з дітьми.

– Як вам так швидко вдалося? – ​запитав, повернувшись.

– У мене двоє молодших братиків і сестричка, часто їх бавлю…

– То ви з багатодітної сім’ї?..

…Чутки про те, що Любомир Якович «запав» на молоденьку медсестру, швидко ширилися відділенням.

– Не вірю, – ​сказала Нонна. –

​Діана ще дівчисько. Зрештою, хто він, а хто вона?

– Може, вирішив розважитися, – ​пліткували. – ​Чи нянька для малих потрібна…

Йому потрібна була матір для дітей. І дружина. Відкидав пропозиції товаришів познайомити з гарненькою спокусницею. Нонна також не цікавила — ​про її «нерівне дихання» до нього Любомир знав.

Розповів батькам про симпатію до Діани. Вони – ​також лікарі.

Радив Діані вступати до медінституту. Відмовилася: має бути дбайливою матір’ю і дружиною.

– Медсестра, кажеш? Ще й з багатодітної родини?! Може, вона хоче зі злиднів вилізти, тому й… закохалася в тебе? – ​мовила мати.

Батько був не таким категоричним:

– Головне, аби до дітей добре ставилася.

– Юрко з Євою полюбили її, – ​відповів на те Любомир.

– Сподіваюся, не шкодуватимеш, що дозволив закрутити собі голову якійсь нахабній медсестрі. Але що подумають колеги, знайомі? – ​не вгавала матір.

– Мамо, якщо ти готова глядіти дітей…

– Ні, ні і ще раз ні! В мене робота і… своє життя.

…Олімпіада Георгіївна, Любомирова мати, до нової невістки ставилась холодно. А його молодша сестра з чоловіком Діану взагалі ігнорували. Дехто з його друзів також не міг зрозуміти, чому одружився з «якоюсь» медсестрою. І Нонна переживала «втрату». Щасливими були тільки діти.

Коли малі почали кликали Діану мамою, Олімпіаду аж пере­смикувало. А Любомир радів. Він справді кохав дружину, хоч у це не всі вірили. На роботі її позаочі називали «нянькою». І тихо заздрили, коли чоловік відчиняв перед нею двері автівки. Або коли приходила в модній обновці.

Любомир радив Діані вступати до медінституту. Відмовилася: має бути дбайливою матір’ю і дружиною. А навчання забиратиме час. Спільних дітей у них не було. Чому – ​хтозна.

…Юрко не хотів іти в медицину, хоча наполягав і Любомир, і його батьки. Діана переконала чоловіка: не варто змушувати сина робити те, що не миле серцю. Хоче вступати на факультет іноземних мов – ​хай вступає.

– Дякую, мамо, ти у нас найкраща! – ​обійняв Діану Юрко. Любомир змирився. У медицину подалася Єва.

…Любомира вітали з днем народження і з відзнакою, яку отримав нещодавно. За столом у модному ресторані зібралася родина, друзі, дехто зі співробітників. Запрошував і Діаниних рідних, та ніхто не прийшов: знали про ставлення зятевої рідні до своєї доньки, тож вважали недоречним бути поруч із «панством».

Коли настала черга дітей вітати Любомира, вони подякували мамі Діані за те, що їх виховала, дбає про батька… Любомир поцілував дружину і жартома мовив:

– Не було б Діани, не став би я завідувачем відділення. І цієї нагороди, може, не мав би.

Гості аплодували. А Любомирова мати, сестра та її чоловік сиділи, мов сфінкси…

Юрко одружився одразу після університету, Єва – ​за рік до закінчення навчання. Простора квартира, яку родина купила в новому будинку, стала ще більшою, коли діти перебралися у власне житло.

…Любомир збирався до свого товариша в інше місто. Отримав запрошення на відкриття клініки. Діана також мала їхати з чоловіком. Але його раптово не стало…

Невдовзі після похорону на порозі з’явилися Юрко, Єва, Любомирова сестра з чоловіком і свекруха.

– Прийшли забрати своє, – ​безцеремонно пояснили.

Олімпіаді Георгіївні нічого не було потрібно. Вона лише з єзуїтською посмішкою спостерігала: донька із зятем пакували рідкісні книги, а Юрко з Євою знімали зі стін картини, які колекціонував батько. Спокусилися й на недешеві статуетки, подаровані Діані з Любомиром, та інші, за словами чоловікової родини, «дрібнички».

– Як можна так чинити з матір’ю? З пам’яттю про батька? – ​збентежено запитувала Діана в дітей.

– А ти нам не рідна мати, – ​кинула на те Єва. – ​Ми маємо бабусю, тітку, інших близьких родичів. Хіба не так, Юрку?

Той промовчав.

– Запудрила мізки братові, аби зі злиднів вибратися, – ​шипіла Любомирова сестра. – ​На добро його поласилась. На славу. Дружина завідувача. Ах, ах, ах!!! Тепер ти – ​ніхто. Втямила? Ніхто! Їхня мама, – ​кивнула у бік Юрка з Євою, – ​в могилі. А за те, що ти їх вигляділа, брат заплатив тобі квартирою, дачею. Світ показав. Та й грошей купу залишив.

Надивившись на «цирк», Олімпіада Георгіївна подалася до дверей. За нею й інші зі своєю «спадщиною». Юрко з Євою мовчки оминули Діану.

Їм услід з докором і тихою печаллю дивився зі світлини, обрамленої у траурну стрічку, Любомир. Спершись на одвірок, тихо ридала Діана. Порожні місця на стінах, де щойно висіли картини, були схожими на її теперішнє життя: вона не знала, чим його заповнити…

Ольга ЧОРНА