Показати Дуні дулю - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.04 € 27.75
Показати Дуні дулю

Волинь-нова

Показати Дуні дулю

Розкажу про двомовність на прикладі моєї сім’ї. Дружина зі своїми батьками розмовляє російською, а вже з дітьми — по–українськи. Переключається автоматично. Хоч десять разів на хвилину. Це трохи дивно, але так є, — сила звички, «сложилось історічєскі» (не було колись у неї під боком українських дитсадків та шкіл)…

Зараз Верховна Рада розглядає у другому читанні законопроект, який розширює сферу вживання української мови. 12 березня, у перший день із понад 2 тисяч (!) поправок вдалось розглянути лише 120. На цьому тижні працюватимуть над законопроектом далі. І чим ближче до фіналу, тим більше чути закликів відмовитися від цього закону. Стоять дибки російські пропагандисти (після Томоса «мовний закон» для них — як контрольний постріл у «рускій мір» в Україні), обурюються відкриті та приховані колабораціоністи в особі Олександра Вілкула та Володимира Зеленського. А тут ще й із Заходу пролунали заклики не поспішати. Комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович каже, що треба перенести голосування на потім, — після виборів.

Росії треба, щоб тут була Малоросія, аби «зжерти» її. А нам потрібна Україна з українською мовою, яка її об’єднає, — щоб наші нащадки жили у спокої.

Та вже стільки разів переносили, пані Дуню! Як уже тільки не задобрювали ту Москву — і пам’ятників Леніну не чіпали, і Севастополь Путіну передаровували, і пісні Кіркорова усією країною слухали. Не помогло. Все одно закінчилося війною. От якраз тому, що постійно «відкладали» і «переносили», даючи Кремлю можливість кричати на весь світ, що українців нема («адіннарод») і що він тут захищає свій «мір», «рускій».

Тому далі замовчувати мовне питання не можна, бо це означає, що ми його консервуємо і передаємо нашим дітям та онукам, а агресору залишаємо ґрунт для наступних війн.

Росії треба, щоб тут була Малоросія, аби «зжерти» її. А нам потрібна Україна з українською мовою, яка її об’єднає, — щоб наші нащадки жили у спокої.

Ви кажете, пані Міятович, що із законом не треба поспішати, щоб «забезпечити повну культурну різноманітність і не поляризувати суспільство». Слухайте, з Януковичем, Бойком та Путіним я давно уже поляризований, і тут нічого не зміниться, перенось чи не перенось розгляд закону. Ну а за мою дружину не переймайтесь, її беру на себе — зобов’язуюсь забезпечити в сім’ї повну культурну різноманітність в атмосфері цілковитої толерантності!..

А насамкінець — про чутки. Кажуть, що навіть Президент Петро Порошенко не зацікавлений у прийнятті цього закону до виборів, щоб не втрачати голоси російськомовних. Сподіваюся, що це не так. І що ми побачимо гаранта на трибуні Верховної Ради, коли він у своєму стилі мобілізовуватиме депутатів на голосування. І, пане Президенте, зважте, що голос моєї напівросійськомовної Галини ви втратите якраз у тому разі, якщо не приймете закон. Бо якщо вже йти своєю дорогою — то йти, так чи ні?