Дорога у Карлові Вари й додому - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.88 € 26.49
Дорога у Карлові Вари й додому

Волинь-нова

Дорога у Карлові Вари й додому

Враження — ​особливі, оскільки довелося їхати в компанії українських заробітчан

Катерина ЗУБЧУК, заслужений  журналіст України

Безвізом наша сім’я скористалася ще торік. Та все ж це було по-старому: дочка купувала через туристичне агентство путівку, і ми їхали, зокрема, в Італію. Цього ж року обійшлися без посередника. Заздалегідь придбали квитки, забронювали готель, запаслися необхідною страховкою і рейсовим автобусом зі Львова вирушили у чеське місто Карлові Вари.
На перший погляд — ​відчуття трохи незвичне: сідаючи у туристичний автобус, ти опиняєшся під опікою гіда, яка все розкаже, покаже, з програмою на три чи п’ять днів ознайомить, а тут ти — ​просто пасажир, який самостійно добирається в Європу. Та, як виявилося, це мало і свої переваги. Принаймні для мене як журналіста то була неабияка знахідка, бо де ще можна одночасно побачити стільки українців-заробітчан? А що в Чехію їхали не туристи, то в цьому під час подорожі, що триває майже добу, є можливість пересвідчитися.
Власне, ніхто з цього і не робив секрету. З окремих розмов, як із пазлів, складається картинка, з якої дізнаєшся, де працюють наші співвітчизники, як влаштований на чужині їхній побут. Хтось їхав на будівництво як майстер з монтажу ліфтових шахт, а хтось буде класти бруківку, працювати на заводі. До речі, побутує думка, що на заробітки в країни Європи їздять переважно західняки. Справді, їх багато. І по сусідству в автобусі сиділи чоловіки із Закарпаття (трохи дивувало, чому не в ближчу Угорщину подалися), але були і жителі Каховки. А це вже Херсонська область на півдні нашої держави. Судячи з їхньої розмови, не вперше їдуть у Чехію. І не просто їм щоразу прощатися на декілька місяців з рідною домівкою, де залишилися дружини, діти та… улюблені рибні місця. Чоловіки дуже колоритно описували Каховське море (водосховище на Дніпрі, внаслідок створення якого були затоплені цілі села), яке у тій місцевості, де живуть, має ширину до семи кілометрів. І там водяться, як розповідали попутники, величезні соми. Для достовірності один із херсонців відкрив фотогалерею у мобілці і показав цей улов — ​сом значно довший за рибалку.

Хтось їхав на будівництво як майстер з монтажу ліфтових шахт, а хтось буде класти бруківку, працювати на заводі. До речі, побутує думка, що на заробітки в країни Європи їздять переважно західняки. Справді, їх багато.

А з приводу того, чому українці їдуть на заробітки, то ось що сказав «айтішник» (так я подумки його охрестила, бо, судячи зі статури, могла уявити цього чоловіка-львів’янина тільки за комп’ютером): «Як жити, якщо за квартиру треба платити 7 тисяч гривень (очевидно, житло орендоване. — ​Авт.), а зарплата 6 тисяч?»
Серед ночі пасажири повиходили у місті Плзень та на околиці Праги. І коли ми на ранок доїхали у Карлові Вари, то в салоні, крім нашого сімейства, було лише декілька попутників. Чоловік, який почувався у незнайомому для нас місті не новачком, допоміг нам зорієнтуватися, як знайти потрібний готель Malta…
Через тиждень, на зворотному шляху, автобус «Карлові Вари–​Львів» забирав пасажирів-заробітчан приблизно на тих самих зупинках. Ясно, що вже інших. І враження чекали інші. Дехто з чоловіків дозволяв собі розслабитися спиртним після тримісячного «режиму» (пияків ніхто з роботодавців не триматиме). Жінка, з якою ми за якийсь час розговорилися, виявилося, чимало років їздила у Польщу. А ось нарешті їй вдалося перебратися до Чехії. «Я ніби з пекла у рай потрапила, — ​говорила. — ​У Польщі працювала по 12–16 годин, а тут ті ж гроші мала за 8 годин. І робота та сама — ​посадка саджанців».
Про реальні заробітки не казала, а розпитувати якось не випадало. Зрештою, для цього є статистика, яка все знає. І не важко знайти в інтернеті, що наші у Чехії за місяць заробляють по 24–30 тисяч крон, тобто 29–37 тисяч гривень. Це коли мова йде про робітників фабрики, перукарів. А ось «айтішники» значно багатші — ​вони мають до 180 тисяч крон, а то вже — ​220 тисяч гривень. Це і є відповіддю, чому Чехія стала найпопулярнішою серед українських заробітчан. А що безробіття в цій країні становить менше 2 відсотків, то уряд збільшує квоти на іноземну робочу силу з-поза меж Європейського Союзу. Зараз, за інформацією міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, у Чехії легально працює 120 тисяч наших співвітчизників.
І тепер мимоволі уявляється привокзальна площа перед залізничним вокзалом у Львові, звідки щодня вирушають автобуси. Серед них багато тих, пасажири яких брали квиток в один бік... 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.