Наймолодшій учасниці акції пересадку печінки провели в Італії.
У маленької Мілани на «Алеї життя» є своя сосонка (Фото, відео)
Дівчинці немає п’яти, але вона нікому не довіряє велику лопату, хоче сама посадити деревце на честь своєї мами, хоча, напевне, ще й не розуміє, хто такі донори. Зараз вона рухлива, весела, як усі діти, бо матуся поділилась із нею… печінкою. Тут, біля Волинської обласної клінічної лікарні, минулої середи зібралися люди, які вирвалися з полону смерті завдяки трансплантації органів
Про багатьох із них, зокрема про Наталію Омельчук, у грудях якої б’ється серце індійського юнака, про Ірину Нагайчук, якій нирку подарувала хресна, про Наталочку Лащ із села Залізниця Любешівського району, яка перенесла пересадку клітин кісткового мозку, лучанку Ірину Слупко, яку врятували білоруські лікарі, інших волинян, яким вдалося знайти кошти на дороговартісні операції, розповідала «Газета Волинь». На жаль, значно більше, аніж таких щасливих історій, маємо «Адрес біди», за якими живуть хворі, що гостро потребують пересадки органів, але не мають на це грошей. Адже в Україні, де, власне, й зародилася трансплантологія, нині такі операції проводять рідко, хворі змушені шукати порятунку за кордоном.
Щоб привернути увагу до цієї проблеми і домогтися її вирішення, небайдужі люди, а також колишні пацієнти об’єдналися у Національний рух «За трансплантацію», влаштовують просвітницькі масові акції. «Алеї життя» на честь донорів уже висаджені в Києві, Одесі, Миколаєві, а відтепер — і в Луцьку.
Подія зібрала представників влади, медичних волонтерів, духовенство. Активним організатором цього заходу стала лікар-анестезіолог обласної клінічної лікарні Тетяна Білінскі, яка втратила здоров’я, надаючи допомогу пораненим захисникам Донецького аеропорту. Порятунком стала трансплантація, проведена за кордоном. Жінка подякувала невідомому донору, сину та мамі, завдяки яким продовжує боротися за життя інших людей.
Серед присутніх — Валентина Сльозко, жителька Старого Чорторийська Маневицького району, якій 2 роки тому провели трансплантацію печінки. Її ангелами-охоронцями стали діти. Син був донором, а дочка — спонсором.
— Я відмовлялася, бо переживала за здоров’я сина. Але діти мене переконали і завдяки їм я радію життю, ціную кожну його мить, дякую Богу і лікарям, — не стримувала емоцій пані Валентина.
На жаль, значно більше, аніж таких щасливих історій, маємо «Адрес біди», за якими живуть хворі, що гостро потребують пересадки органів, але не мають на це грошей.
Доброю феєю назвала лучанка Наталя Омельчук столичного кардіолога Валентину Шаповал, яка опікується здоров’ям пацієнтки із чужим серцем у грудях. Зустрічала гостю з обіймами. Наталі 2 роки тому провели пересадку в Індії.
— Мого донора звали Раві, йому було 22 роки, він загинув, але врятував шістьох людей, — розповідала молода жінка.
Посадив свою сосонку і головний лікар Ратнівської районної лікарні, депутат обласної ради Михайло Бегаль, який живе з пересадженою ниркою. І маленька Мілана Медвецька потрудилася добряче, ніяк не віддавала лопату ані мамі, ні старшому братові. Прийшли на акцію й інші колишні пацієнти. За словами т. в. о. директора КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Івана Сидора, понад 30 наших краян перенесли операції з трансплантації органів. Це дуже мало, порівняно з кількістю хворих, які потребують такої допомоги.
Наталія Омельчук у цей момент згадувала свого донора – індійського юнака.
Того ж дня в обласній клінічній лікарні відбулася і науково-практична конференція, присвячена цій темі, в якій взяли участь фахівці у галузі трансплантації з Києва і Бреста, голова громадської організації «Національний рух «За трансплантацію» Юрій Андрєєв, волинські лікарі, кваліфікація яких дає змогу проводити пересадки органів. Однак, на рівні держави залишаються невирішеними організаційні проблеми, які гальмують розвиток цієї галузі медицини.
